був розорений персами. Пізніше він відродився як важливе давньогрецьке місто, але вже більше не ставав центром давньогрецької науки.
Роздуми про природу матерії продовжили іонійські давні греки за межами Мілета. Є підстави вважати, що Ксенофан, який народився близько 570 року до н. е. в іонійському місті Колофон, а потім переселився на південь Італії, вважав основною субстанцією землю. В одній із його поем є такий рядок: «Із землі все йде, і в землі все закінчується»5. Але, можливо, то була просто його версія відомої фрази, яку говорять під час похорону: «Попіл до попелу, прах до праху». З Ксенофаном ми ще зустрінемося в іншому зв’язку, коли дійдемо до розгляду релігії в розділі 5.
У місті Ефес, що неподалік від Мілета, близько 500 року до н. е. Геракліт учив, що основною субстанцією є вогонь. Він написав твір, з якого збереглися лише окремі фрагменти. Один із цих фрагментів говорить нам: «Цей впорядкований космос[1], який є однаковим для всіх, не був створений ніким із богів чи людей, але він завжди був, є й буде вічноживим Вогнем, що в міру розгорається й у міру згасає»6. В інших місцях Геракліт підкреслював нескінченні зміни у природі, тож для нього було природніше вважати основним елементом мерехтливий вогонь – чинник змін, а не більш стабільні землю, повітря чи воду.
Класичне уявлення про те, що вся матерія складається не з одного, а з чотирьох елементів – води, повітря, землі та вогню, – схоже, завдячує своїй появі Емпедоклу. Він жив у місті Акраґас на острові Сицилія (нині Аґридженто) у середині 400-х років до н. е. і є першим, якщо не єдиним давнім греком у цій першій частині розповіді, що за походженням був не іонійцем, а дорійцем. Емпедокл написав гекзаметром дві поеми, з яких збереглося чимало фрагментів. У поемі «Про природу» ми знаходимо такі рядки: «як від змішування Води, Землі, Ефіру й Сонця [вогню] з’явилися форми й кольори смертних істот»7, а також «вогонь, вода, земля та безмежна височінь повітря, а також проклята Незгода, окрім них, усіляко збалансовані, і Любов посеред них, рівна висотою та шириною»8.
Можливо, Емпедокл та Анаксімандр використовували такі поняття, як «любов» та «незгода» або «справедливість» та «несправедливість», лише як метафори ладу та безладу, приблизно, як Ейнштейн час від часу використовував слово «Бог» як метафору не відомих поки що основних законів природи. Але ми не повинні нав’язувати словам цих досократиків сучасну інтерпретацію. Як я це бачу, включення до міркувань про природу матерії людських емоцій на кшталт любові та незгоди Емпедокла або цінностей на кшталт справедливості та відшкодування Анаксімандра, найімовірніше, є ознакою величезної відстані, що відділяє уявлення досократиків від духу сучасної фізики.
Ці грецькі філософи античної доби від Фалеса до Емпедокла, схоже, вважали елементи однорідними недиференційованими субстанціями. Інший погляд, ближчий до сучасного розуміння, був запропонований трохи пізніше в Абдері, містечку
Як зазначає у своїй роботі «Всесвіт Платона» Ґреґорі Властос (Gregory Vlastos, Plato’s Universe, University of Washington Press, Seattle, 1975), прислівникову форму від слова kosmos використовував Гомер у значенні «соціально прийнятний» та «морально відповідний». В англійській мові таке використання збереглося в слові «косметичний». Її використання Гераклітом відображує елліністичне уявлення, що світ є приблизно таким, яким він і має бути. Також це слово з’являється у близьких за значенням поняттях «космос» та «космологія». (Тут і далі прим. перекл., якщо не зазначено інше.)
