зауважити три події в межах кількох місяців у 1990 році. Кожна з цих подій по-своєму символізувала певний аспект сутності цих змін.
У 1990 році мені було двадцять, і того спекотного літа я був готовий перевернути догори дриґом увесь світ зі свого рідного округу в Південно-Західній Німеччині – адже це був рік Кубку світу, концерту «Стіна» гурту «Пінк Флойд»[5] та появи Всесвітньої мережі.
Фінал Кубку світу: 8 липня 1990 року. Німеччина перемогла Аргентину в Римі з рахунком 1:0. У цьому був плюс. Одначе, як зазначав канал ESPN[6], цей кубок став «одним із найгірших Кубків світу в історії». Досвідчений спортивний журналіст Браян Ґленвіл[7] описував фінал як «імовірно, найгірший, найнудніший та найобурливіший фінал в історії Кубку світу».
Чому? Ну, під час тогорічного кубку світу було зафіксовано рекорд із найменшої середньої кількості забитих голів за матч – а також було видано шістнадцять червоних карток, що на той час теж було рекордом. Більша частина команд покладалася на гру в захисті та грала дуже жорстко. Та що стало причиною застосування оборонної стратегії? Від кого команди намагалися захистити свій статус? Що могло змусити німецьку та італійську збірні перейти в захист і грати жорсткіше, ніж зазвичай?
Озираючись назад, можна припустити, що ці команди намагалися захистити свою частку ринку від нових конкурентів, що саме на нього виходили. Чи була на те потреба? Щоб у вас не лишалося сумнівів, скажу, що під час Кубку світу 1990 року на міжнародну арену вийшли збірні африканських країн – таких, як Камерун, котрий одразу ж опинився у чвертьфіналі. Водночас саме 1990 року у Кубку востаннє брали участь збірні Югославії та Чехословаччини: згодом їхні гравці повернулися вже у складі команд із іншими назвами.
Відтоді чемпіонат невпинно розширюється. Із шістнадцяти команд, що брали участь у кубку із 1978 року, він розрісся до тридцяти двох команд у 1998 році, даючи можливість взяти участь у змаганні більшій кількості команд із країн Азії, Африки та Північної Америки. Тільки уявіть собі: у 2010 році за право участі у Кубку світу FIFA боролися двісті чотири команди.ІІІ Результати змагань були не менш приголомшливими. У 2001 році Сенеґал і США вийшли у чвертьфінал, а Південна Корея опинилася на четвертому місці. Тож, хоч власне гра та правила лишалися незмінними, зміни торкнулися кожного, хто виявив бажання грати проти досі невідомих країн, що тепер стали значно підготовленішими й поволі виборювали власну ринкову частку. Саме це й посіяло сум’яття в лавах традиційно успішних команд, змушуючи їх грати агресивніше.
Сьогодні конкуренція на всесвітньому рівні стає дедалі запеклішою – і це факт. І звісно ж – власне, саме через це я вам зараз усе це й розповідаю, – це стосується не лише Кубку світу.
WWW: …«Стіна»…
За якихось тринадцять днів після фіналу Кубку світу, 21 липня 1990 року, я слухав виступ Роджера Вотерса[8] перед тристап’ятдесятитисячною
Концерт «Стіна» (
ESPN – американський спортивний кабельний телевізійний канал, що функціонує з 1979 року.
Браян Ґленвіл – британський спортивний журналіст та письменник.
Роджер Вотерс – британський рок-музиканд, лідер гурту «Пінк Флойд».
