собі, що ми вищі за суперечку навколо неважливих справ. Однак, попри всі наші думки, фактично ми підставляємо другу щоку. Не тому, що це краще, а тому, що так легше.
Я отримала урок про те, що «намагатися бути хорошим» може стати не найкращою поведінкою, сплативши тридцять три тисячі доларів за це навчання.
Джим – успішний бізнесмен із Вашингтона, округ Колумбія. Він – один із найшанованіших у світі учасників політичних форумів. Джим наймає промовців для політичних мітингів та конференцій і публікує щотижневий політичний бюлетень. Зустрівшись, ми з першого погляду сподобалися одне одному. Він дуже приязна людина й позитивно ставиться до азійської культури.
Одного разу Джим приїхав у Портленд, штат Ореґон, де я тоді мешкала. Його супроводжував політик, який вів передвиборчу кампанію. Ми зустрілися за вечерею. Під час тієї розмови я запитала, як продають його щойно надруковану книжку. Джим відповів, що найняв рекламну агенцію, підписавши угоду на десять місяців; хоч це й коштувало кількох тисяч доларів на місяць, він отримав багато запрошень на теле-та радіопрограми саме завдяки цій рекламній агенції.
Джим гордо дав мені п’ять-шість сторінок надрукованого тексту. На них були зазначені телевізійні програми й радіошоу, на яких він виступав. Вражена, я поглянула на той список уважніше. Крім однієї появи на KABC-TV1, решту становили лише другорядні радіостанції! Я не могла повірити своїм очам. Я дивувалася, чому вони не вивели його на якісь популярніші радіо-й телевізійні ток-шоу. Що робили ці рекламники за його гроші?
Коли ми попрощалися, я подумала, що Джимові, можливо, потрібна моя допомога. Я сама рекламувала себе останні три роки, тож навчилася дечого про цей бізнес. Наприклад, я дізналася, що бути запрошеним на одне популярне шоу у сто разів краще, ніж узяти участь у безлічі незначних передач. Я також знала, що деякі рекламні агенти намагаються привабити своїх клієнтів, наповнюючи їхній графік багатьма дрібними виступами, часто в радіопрограмах, які слухає дуже мало людей. Я подумала, що мені зовсім нескладно допомогти йому. У мене були численні контакти осіб, які сприйняли б мою рекомендацію серйозно.
Наступного дня я зателефонувала Джиму. Я сказала, що хочу допомогти йому й надам деякі свої контакти, тож він може посилатися на мене. Джим був дуже щасливий, красно дякував, а потім додав:
– Я хочу опублікувати в наступному бюлетені огляд твоєї нової книжки «Азійські розумові ігри».
Наступного ранку я отримала телефонний дзвінок. Джим ввічливо сказав:
– Ще раз дякую за ті контакти, що ти дала вчора.
– Прошу, – відповіла я. – Жодних проблем.
Він вів далі:
– Моя компанія публікує бюлетень із переліком усіх організацій, які наймають політичних промовців.
– Знаю. У мене є такий, – відповіла я.
Один із найпопулярніших телевізійних каналів у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. (
