style="font-size:15px;"> Дуже довго я уявляв собі день, коли звільнюся з роботи й започаткую власну компанію. Тепер цей день настав, і я не знав напевно, що з цим робити. Чи маю я діяти, наче Джеррі Маґуайер2: виголосити гучну промову в офісі перед тим, як грюкнути дверима? Чи вчинити ще більш драматично та піти красиво, як це зробив бортпровідник авіакомпанії JetBlue, котрий звільнився, скориставшись евакуаційним трапом літака?3
Нічого з цього я не зробив, бо в той день, коли подав заяву про звільнення, 5 липня, насправді був страшенно переляканий. Дуже довго робота була тим, що давало мені відчуття безпеки. Якщо я піду, то вороття назад не буде. Я мав поринути в невідоме. До того ж я чомусь переймався через реакцію своєї керівниці. Виявляється, мій страх дістати відмову був настільки глибоким, що я справді переживав – вона відмовить мені у звільненні. Я не хотів її засмучувати. Але знав, що маю це зробити. Тому уявив шафу, наповнену запиленими кресленнями, – і знайшов достатньо мужності, щоб постукати у двері її кабінету.
Опинившись усередині, я збивався, але все-таки виголосив підготовлену промову, розказав їй про свою мрію стати підприємцем. «Якщо я не зроблю цього зараз, то не зроблю ніколи», – сказав я їй, майже благаючи зрозуміти мене й не засмучуватися. Мої слова були дуже далекі від промови Джеррі Маґуайера.
Керівниця була помітно вражена. Вона дивилася на мене, як мені здалося, хвилин п’ять, і я думав, про що вона міркує в цей час. Жінка, напевно, думала, яке ж безумство найшло на мене, що я відмовився від хорошого прибутку й звільнився з роботи, перед тим як у мене народиться дитина. Не хотілося, щоб вона думала про мене погано – це я сприймав як форму відмови. Проте я не знав, що ще сказати, просто сидів там і незатишно совався.
Зрештою до неї повернувся голос. «О Господи! – закричала вона. – Хто ж візьметься тепер за всі твої проекти! Ми саме припинили наймати людей. Що ж мені тепер робити?» Я боявся, що вона відмовить мені, але було зрозуміло, що її турбували зовсім інші речі.
Невдовзі після цього я почав розповідати своїм друзям, що звільнився з роботи, кожного разу трохи дивуючись власним словам. Коли я повідомив про це всім, хто прийшов до нас на вечірку на честь народження дитини, запала незручна тиша. Я почув, як, здається, упала паличка для їжі.
За два тижні після звільнення я вийшов з гігантської будівлі востаннє – попрощавшись зі своєю зарплатнею, медичними пільгами, пенсійним планом та кабінетом з кондиціонером. Увесь комфорт – і всі пояснення, чому я не живу своєю мрією, – ставали дедалі меншими в дзеркалі заднього огляду. Я відчував захоплення та свободу, але водночас – страх. Трейсі мала народити нашого первістка Браяна за чотири дні.
«Бляха-муха, – подумав я. – Це все насправді. Краще б мені не облажатись».
Не існує інструкції зі створення Наступної Великої Штуки, але кожен стартап
Головний герой однойменного художнього фільму 1996 року, який розповідає історію спортивного агента, що вирішує почати самостійну кар’єру.
9 серпня 2010 року після посадки літака
