Так, необхідно вийти з печери, і вони осягнуть все новим світлом.
Так, лук Геракла варто ототожнювати з луком Одіссея.
Але і сам лук – це струна-вісь-мозок. Вісь поєднує Небо і Землю, тіло і дух. Ця ж вісь визначається як Сушумна, Шу(меру), Субару (Сибір), Гора. Лук – він же і Дханур. В обох культурах лук уособлює одні і ті ж якості чи можливості людини.
І Біблія, і Міф – все це роботи одного пізнавального рівня, але в різних ареалах культури. Основним способом викладу втаємниченого знання слід визнати параболу.
Вона і є тим способом запису особливої мудрості, який потребує декодування. Так, декодування, але агентом останнього повинен стати сам суб’єкт. Особливим фактом є те, що спонукою до тлумачення параболічної культури і є Великий Будівничий Всесвіту – Логос, Слово, Істина.
Водночас, історія культури цікаво датує появу Святих Книг28, ведучи мову про них як писемні пам’ятники. До Книги Священного Закону належить і т. зв. Новий Завіт, який був сформований в 45—140 рр. н. е. Складається з 27 книг, у т. ч. чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Йоана). З точки зору християнства, Новий Завіт є Одкровення Боже, відкриття людству Творцем Самого Себе і Своєї волі. Хоча варто вести мову і про усний (підготовчий) етап їх формування. Особлива форма викладу їх змісту визначається як одкровення. До того ж, їх зміст задавався і спрямованістю, і призначенням, формуючи магістральні шляхи розвитку людства в цілому.
Наступний історико-культурний крок – формування особистості, її соціально-психологічного типу. Цей етап розвитку людини слід співвідносити з так званим героїчним епосом – Махабхаратою, Рамаяною, «Іліадою», «Одіссеєю» тощо (особливе місце займає Старий та Новий Завіт як складові частини Біблії).
Але варто звернути увагу на інше, наприклад, Махабхарата має іншу назву – Джая (Перемога). І мало хто здогадується, що йдеться про віртуальну (можливу, духовну) перемогу над самим собою, тобто йдеться про вдосконалення.
Мені ж приходиться зробити ще один висновок: природна, біологічна доцільність діяльності людини не обмежується лише профанним способом пізнання. Іншими словами, якщо ведична Махаяна29, наприклад, веде мову про шлях для всіх, тобто широкий, і, водночас, доступний, то Хінаяна30 – шлях для обраних. Подібну ознаку, на мою думку, варто вбачати і у етимологічному статусі суфізму. Подібне існує і у християнській культурі – шлях пустельників, печерників…
Мулярство – це віднайдений та виплеканий людством шлях, який і веде до пізнання Духу, спочатку свого, усамітненого, можливо і самотнього, а потім і Безмежного, Вічного…
Тому, переступаючи поріг Храму, хочу звідати Вищу Мудрість, щоб зрозуміти і осягнути, нарешті, мудрість Демокрита, який на схилі своїх літ осліпив себе, щоб тілесний
Згідно християнських понять, Книга Священного Закону складається з двох частин. Найдавніша – т. зв. Старий Завіт, позичена зі стародавних юдейських Священного Писання (Танах) та інших релігійних текстів. Складається з 39 книг, спільних для юдеїв та християн. Православні додають до них 11 т. зв. «неканонічних» книг, католики 45/47 (в залежності від методики підрахунку). Корпус текстів Священного Завіту у протестантів співпадає з юдейським.
Махаяна – т. зв. «Велика колесниця», засіб досягнення стану «просвітлення» всіма живими істотами, пізня та найбільш поширена течія в буддизмі, насамперед у В’єтнамі, Індії, Китаї, Непалі, Південній Кореї, Тибеті.
Хінаяна – т. зв. «мала колесниця» (самоназва «тхеравада») – напрямок в буддизмі, в основі якого лежать ідеї про два стани буття – проявленому та непроявленому та ототожнення проявленого стану із т. зв. «дхармою» (сукупністю норм та правил, дотримання яких необхідно для підтримки світового порядку.
