на них попереду.
Сам Юк не міг збагнути, чому хлопчик так поводиться. Він знав, що хлопчик втомився – бо відчував запах втоми, – але також розумів, що Ейк боїться. Та чого? В цій місцині пахло не дуже приємно, і головним був запах багатьох людей, але Юку вони не видавалися аж такими небезпечними. До того ж тут був її запах. Дуже свіжий. Майже новий.
– Ейк! – дзявкнув він знову.
До Джейка вже повернулося самовладання.
– Гаразд, – сказав він. – Уперед. Але повільно.
– Льно, – погодився Юк, але навіть Джейк зміг вловити разюче несхвалення у відповіді пухнастика.
Хлопчик пішов далі лише тому, що вибору в нього не було. Він піднявся стежкою, яка бігла вгору крізь зарості (що ж до Юка, то йому дорога здавалася ідеально рівною весь час, відколи вони спустилися сходами), до отвору, обрамленого ліанами й папороттю, до шаленого скрекотіння мавпи й оглушливого реву лева на полюванні, від якого буквально замерзали яєчка. У голові без упину крутилася пісенька
(у селі… у джунглях… цить, мій любий, не ворушись, мій любий)
і тепер він згадав не лише назву пісні, а й назву гурту
(це були «Токенз»20 із піснею «Лев сьогодні спить», вже не в хіт-параді, але досі в наших серцях)
що її виконував, але ж що то було за кіно? Як, у біса, називалося те кляте кі…
Джейк дійшов до вершечка схилу й опинився на краю галявини. Він зазирнув у отвір, крізь мереживо широкого зеленого листя й яскравих пурпурових квітів (до серця однієї квітки пробирався крихітний зелений черв’ячок), і в той же час назва фільму спливла в його пам’яті, й шкіра вкрилася сиротами від шиї до п’ят. Наступної ж миті з джунглів (величезних джунглів) вийшов перший динозавр і потупав на галявину.
Колись дуже давно
(перекусити час гарненько)
коли він ще був зовсім маленький
(трохи для мене і трохи для тебе)
колись давно, коли його мати поїхала в Монреаль зі своїм мистецьким клубом, а батько полетів у Веґас на щорічне відкриття осінніх шоу
(ожинового чаю і ожинового варенька)
колись давно, коли Бамі було чотири рочки…
Бама – так його кличе єдина в його житті добра
(місіс Шоу місіс Ґрета Шоу)
людина. Вона зрізає скоринки з його сандвічів, прикріплює його малюнки з дитячого садочка до холодильника магнітами, схожими на маленькі пластмасові фрукти, вона зве його Бамою, і для нього
(для них)
це особливе ім’я, бо ж одного п’яного пополудня в суботу батько навчив його співати «Ширше й вище, ми вже ближче, труднощі нам не страшні, Багряна хвиля Бами – це ми!»21, а відтак вона зве його Бамою, це таємне ім’я, про яке знають лише вони двоє, і від цього таке відчуття, наче в тебе є хатинка, де ти можеш сховатися, затишна хатинка в моторошному лісі, де всі
Чоловічий гурт виконавців пісень у стилі ду-воп із Брукліну, Нью-Йорк. Найбільш відомі за синглом 1961 року «Лев сьогодні спить», що тривалий час очолював хіт-паради.
Слова зі спортивного гімну Університету Алабами.
