чи холери. (Джейк подумав, що це досить-таки хороший підхід до лікування душевних захворювань, хоча психіатрам він, швидше за все, не припав би до душі – так вони б усі швидко лишилися без роботи.) Найджел вважав, що травма від пошкодження очей якимось чином послабила його системи ментального виживання, і тепер у його плати вивільнилося чимало різного паскудства, яке руйнує його здатність до дедуктивного та індуктивного мислення, направо й наліво пожираючи логічні системи. Робот запевнив Сюзанну, що в жодному разі не звинувачує її. Сюзанна підняла кулак до чола й подякувала йому дуже-дуже. Насправді вона не до кінця повірила старому доброму DNK 45932, але чому – не знала, чорт забирай. Може, то був лише відгомін з Кальї Брин Стерджис, де робот, не надто відмінний од Найджела, виявився злопам’ятним мерзотником. Але було й дещо інше.
«Високо сиджу, далеко гляджу», – подумала Сюзанна.
– Найджеле, простягни руки.
Робот виконав наказ, і всі побачили шорсткі на вигляд волосини, що застрягли на суглобах його сталевих пальців. А ще краплину крові на… сказати б, кісточці.
– Що це? – спитала вона, знімаючи кілька волосин і підносячи їх догори.
– Перепрошую, мем, я не…
Він не бачив. Авжеж, ні. У Найджела було інфрачервоне бачення, але справжніх очей воно не могло замінити, а справжніх очей він позбувся з вини Сюзанни Дін, дочки Дена, стрільця ка-тету Дев’ятнадцяти.
– Це волосини. А ще я бачу кров.
– А, так, – сказав Найджел. – На кухні були щури, мем. Мене запрограмовано на знищення шкідників щоразу, коли я їх помічаю. Нині їх розвелося дуже багато, яка прикрість. Світ дедалі більше зрушує з місця. – Аж раптом його голова шарпнулася ліворуч: – Un-deux-trois! Minnie Mouse est la mouse pour moi!31
– Е-е-е… друже мій Найдж, скажи, а Мікі та Мінні ти прикінчив до того, як робити сандвічі, чи після? – поцікавився Едді.
– Після, сер, запевняю вас.
– Ну, все одно я пас, – відмахнувся Едді. – У штаті Мен я з’їв «пуербоя», досі від нього пузо розпирає.
– Сказав би вже: un, deux, trois, – докірливо мовила Сюзанна. Слова зірвалися з її вуст раніше, ніж вона усвідомила, що збирається їх вимовити.
– Що, даруй? – Едді сидів, обіймаючи її за плечі. Відколи вони вчотирьох зустрілися знову, він торкався Сюзанни за кожної можливості, неначе потребував підтвердження, що вона справжня, а не плід його уяви.
– Нічого. – Пізніше, коли Найджел або вийде з кімнати, або зламається, вона розповість йому про свій інтуїтивний здогад. На її думку, роботи на зразок Найджела та Енді, як ті в оповіданнях Айзека Азимова, що їх вона читала підлітком, не могли брехати. Можливо, Енді або був модифікований, або модифікував сам себе, тож для нього то була не проблема. Але Найджел, думала вона, з брехнею мав клопіт, ще й величенький. Їй здавалося, що Найджел, на відміну від Енді, був у сутності своїй доброзичливим. Але так – він або збрехав, або прикрасив правду про пацюків у коморі. А може, й не лише про це. Ein, zwei, drei та Un, deux, trois були для нього способом зняти напруження.
Раз, два, три! Мінні – миша моєї мрії! (
