не подобалось, коли її дряпали. Однак, незважаючи на її прохання, мені однаково шалено хотілося це зробити. Я казала, що не можу нічого вдіяти. І я дійсно не могла. Можна подумати, що я поводжусь більш свідомо з Пікі. Але я знала, що їй не подобається, коли її дряпають, і саме тому я це не робила. Однак, це не пояснення. Можливо, спочатку я ще могла бути десь свідома, однак після десятого оргазму, я навряд чи могла стверджувати, що в мені залишились бодай якісь крихти свідомості.
ЗОВСІМ СКОРО МИ ПОЧАЛИ ОБГОВОРЮВАТИ наше спільне майбутнє і що ми будемо робити разом! Ми проводили години за слухавками, наповнюючи апарати солодкістю наших мрій. Спочатку я ховала наші щоденні любовні листи під подушку. Однак, коли їхня кількість зросла, я вже складала їх поруч з подушкою, а ночі були сповнені шепотом:
– Що ти бажаєш робити зі мною?
– Нумо пити молочний коктейль через дві соломинки!
– Ходімо до парку розваг Ліннанмякі?
– А пішли до зоопарку Кокреасаарі? Нам неодмінно потрібно туди піти!
– Погуляймо по першому снігу!
– А пішли до пляжу, до пірсу, до літа!
– А як щодо Лапландії?
На все, що вона пропонувала, я завжди відповідала «так!».
І я з нетерплячістю очікувала наш перший сніг, наш похід до зоопарку, наш спільний молочний коктейль та день у Ліннанмякі.
– Ні! Жодних американських гірок!
– Навіть, якщо я куплю тобі дві солодкі вати?
– Домовилися! Дві солодкі вати, але я заплющую очі руками та ховаю голову тобі під куртку.
– І тоді ти не будеш боятися? – спитала Пікі й засміялася.
– Буду, однак винагорода того коштує.
– Я могла б виграти для тебе плюшевого ведмедика.
– О так! Ну ж бо туди!
– Парк розваг зачинений уночі, люба.
– Еххх.
– А поцілунок тебе влаштує?
– Можливо.
– Іди-но сюди.
І я вірила, що все це справдиться. Я не мала жодних причин сумніватися. Ми не мріяли про таке, що могло здаватися неможливим. Це були невеличкі чудові речі, які потребували лише кохану людину та вдосталь кохання. А ми двоє наче потопали в ньому. Звичайно, усе це вимагало й бажання, але й цього ми мали вдосталь. У нас було все, щоб наші мрії справдились. Ми поїхали би до парку розваг Ліннанмякі, і Пікі виграла би для мене велику м’яку іграшку на одній із цих забав, де треба стріляти або кидати. А потім я би пишалася цим увесь день. Ми пішли би на прогулянку по першому снігу й оглядалися б на сліди, які залишили за собою. Усе це ми би зробили разом. Усе це було б нашим.
Однак Пікі не подобалося сидіти у кав’ярнях, про що вона недбало мені заявила. Однак, можливо, вона так сказала, щоб я їй почала суперечити.
Те саме стосувалося шопінгу. Вона терпіти його не могла.
Однак мені було байдуже. Ці
