вона би вкусила мене в шию, і в цей момент я була б найщасливішою дівчиною у світі.
Але, мабуть, якби я зі самого початку розповіла Пікі про термінали та вокзали, а також наскільки важливими були для мене подібні дрібниці, вона ніколи б не розпочала зі мною стосунки. Вона ніколи б не зателефонувала мені після тієї першої ночі, і ми ніколи б не мали можливості закохатись одна в одну.
Пікі називала мене своїм новим життям, їй часто снилася сауна. У соннику я прочитала, що сон про сауну означає нове життя.
«Я так і знала!»
І вона зробила мені пропозицію руки й серця, подарувавши обручку своєї матері. Обручка сяяла такою ж бірюзою, що і небо з вікна Пікі. Ми почали чекати, коли закон про громадянський шлюб набуде чинності.
ПІКІ НЕ РОЗПОВІЛА МЕНІ ВІДРАЗУ, коли наша фінансова ситуація почала погіршуватися. Навіть коли ми планували повечеряти в ресторані, Пікі з легкістю переконувала мене залишитись удома з нею. Іноді посеред ночі телефонували друзі, занепокоєні, що ми десь пропали. Тоді ми запрошували їх до нас після того, як бари зачинялись, і тоді все було гаразд. Мене не зовсім хвилював той факт, що більшість часу ми залишались удома, однак це непокоїло Пікі. Вона хотіла кудись зі мною піти. Вона хотіла зустрітися зі своїми друзями. Вона хотіла вийти. І вона виказувала це в наказовому тоні. Після чергового дня, проведеного вдома, вона не могла більше вдавати, що це саме те, що їй хочеться.
– Ти ж так хочеш піти. Отож ми маємо піти.
– Ні.
– Чому ні?
Пікі мовчки відкрила ще одну пляшку пива, так і не відповівши.
– Якщо ти хочеш піти, нумо, пішли!
Пікі підняла голову.
– Немає грошей.
– Позич тоді швиденько.
– Я вже достатньо позичила.
– Ну тоді ми підемо, коли будуть гроші.
– Не буде більше грошей. Мені немає звідки їх дістати. Я винна всім моїм друзям, ти також не в стані дістати вдосталь. Ось такі справи.
– Ну тоді ми будемо заощаджувати.
– Я більше не можу заощаджувати.
Я не розуміла.
– Заощаджувати не означає зовсім не виходити, це означає бути більш помірними. Додому ми поїдемо нічним автобусом. Якщо нам захочеться продовження, ми просто залишимося до шостої чи сьомої, коли почнуть їздити перші поїзди чи трамваї. Або залишимося на ніч до ранку. Не хвилюйся, усім буде байдуже.
– У жодному разі.
– Чому ні?
Тому що Пікі бажала мати змогу їхати додому тоді, коли їй цього хотілося. А не очікувати або залишатися на ніч у чужому місці. Або намагатися втиснутися в один із тих переповнених нічних автобусів.
– Там ніколи немає місця, щоби присісти.
– Я можу стояти.
– Моя дівчина ніколи не буде стояти.
– Тоді ми можемо поїхати на вечірку або до бару звичайним денним транспортом.
– Але
