змієву межу.
– Чому, батьку?
– Всі, хто переступив його межу, назад не повернулись.
З того часу Фет-Фрумос обходив змієве царство, і не тому, що він був боягузом, а щоб не засмучувати своїх батьків. А одного разу він вирішив піти на полювання за межі своєї держави. Йшов-йшов і трапився йому на приціл заєць. Джжик! – полетіла в нього одна стріла, – джжик! – друга слідом. Зашкутильгав заєць на одну лапку – ось-ось схопить його хлопець, але кульгавий заєць знай собі перевалюється з боку на бік, та так біжить, що пилюка стовпом піднімається. Фет-Фрумос – за ним, заєць все глибше в ліс. Опам’ятався Фет-Фрумос в самому серці змієвого царства. А заєць зник. На лісовій галявині, між дерев, стояв прекрасний палац, від якого не можна було відвести очей. Наблизився Фет-Фрумос і бачить: вікна, двері відкриті, а навколо – жодної живої душі – і не видно і не чутно. Зайшов він до палацу і відразу відчув приємний запах смаженого м’яса, різних смачних страв. В іншій кімнаті були заставлені столи різними стравами і напоями. Фет-Фрумосу, який був голодним, як вовк, ще більше захотілося їсти. Але без дозволу він не наважився сісти до столу. Тоді він крикнув:
– Гей, люди! Хто тут господар, покажись!
Крикнув так тричі, але ніхто не озвався. «Якщо так, – розмірковував він, – сяду я за стіл. Чому бути, того не минути, а голодним залишатися – не гоже». Поїв він все, чого забажав, вже зібрався вставати з-за столу, чує: туп! туп! туп! – хтось наближається. Фет-Фрумос тільки хотів повернутися, як побачив перед собою страшне чудовисько. Як глянув на нього хлопець, зіщулився від страху.
– З чийого дозволу ти тут пируєш? – заволало чудовисько.
– А в кого ж мені було запитати дозволу, коли навколо ні душі.
– І тобі, телепню, заманулось їсти мої страви?!
– Я не думав, що це великий гріх, пообідати голодному, коли так багато їжі.
– Виходь, будемо битися!
– Як?
– Як захочеш.
Розвернувся Фет-Фрумос, замахнувся мечем, щоб знищити змія одним ударом, а удар прийшовся в порожнечу, аж хлопцеві ледве руку не вивернуло. А чудовисько тільки посміхається – меч його не зачіпає і проходить крізь нього, неначе крізь тінь. Тоді Фет-Фрумос схопив шаблю, покрутив багато разів над головою, щоб відсікти змієві голову, але дарма: і шабля проходить через тіло чудовиська, як крізь дим. Фет-Фрумос намагається знищити змія, а той посміхається і дратує його:
– Гей, безголовий, ти, мабуть, з тих, хто хоче осліпити сліпого.
Дратує його чудовисько ще й ображає «водовозом з відрами-решетами». Фет-Фрумос землю готовий гризти від образи і злості.
– Ха-ха-ха, хоробрий витязю, великі твої старання, та мала буде винагорода: б’єшся ти не з дурником, як ти, а з самим драконом цього царства.
І зрозумів Фет-Фрумос, що не перемогти йому змія і дарма він тратить сили. Відійшов він вбік, щоб відпочити, а змій – хмара-хмарою, як насупився, та як вдарив ногою по землі, стала нога відразу великою і товстою,
