тих місцях дмухав страшний вітер, і вітряк крутився так швидко, що крил не було видно. Біля млина він побачив мірошника, який насипав борошно в мішки, зігнувшись над ними.
– Доброго дня, мірошнику!
– Вітаю, юначе!
Привітали вони один одного і присіли на призьбу відпочити.
– Кому ти борошно мелеш?
– Мелю, дорогий мій, Фрумоасі-Фрумоаселор із царства садів.
– Правду кажеш? – підскочив, неначе вжалений, Фет-Фрумос.
– Що це з тобою?
– Я туди прямую.
– У те царство?! Побійся, хлопче, слів своїх і кроків, які ти робиш: щоб дійти до тих місць, треба пройти царство глибинне, скелями всіяне, царство гір, царство морів і ще багато тридев’ятих царств, де не зустрінеш ні людини, ні птаха не побачиш. Не вистачить одного людського життя, щоб туди дійти!
– А як потрапить туди борошно, яке ти мелеш?
– Прилітають два величезні орли, хапають мішки і несуться швидше блискавки в царство садів.
Подивувався тому Фет-Фрумос і відразу подумав, що звідси він і потрапить в царство садів. Попросився допомагати старому мірошнику насипати борошно в мішки, зав’язувати їх. А старий радий такому помічникові. Тільки встиг Фет-Фрумос винести два мішки з борошном у двір, як побачив: два величезних орли, спустившись з небес, схопили по мішку в кігті і полетіли на південь. Довго проводжав їх поглядом Фет-Фрумос, затулившись рукою від сонця.
Як надійшов час прилітати орлам наступного разу, Фет-Фрумос заліз в один з мішків. Старий був присліпуватим і нічого не помітив, зав’язав мішки і виніс їх в умовне місце. Ось і орли знижуватись стали, вхопили кігтями мішки і… – шш! шш! шшш! – відірвались від землі і полетіли на південь, в царство садів.
Зі свого мішка Фет-Фрумос чув тільки, як шелестіли крила орлів і завивав вітер. Через якийсь час один з орлів, тримаючись з останніх сил, простогнав:
– Ой, брате, ось-ось не втримаю мішок.
– Тримай його міцно, ми летимо над морем-океаном.
– Немає сил моїх, ноги дрижать, кігті розтискаються.
– Що з тобою трапилось, ти ж ніколи не скаржився на свої сили.
– Не знаю, що в цьому мішку, але він важчий, ніж звичайно. От-от не втримаю.
– Якщо так, протримайся ще трохи, а потім полетимо стрілою вгору і випустимо мішки. Я підхоплю твій, а ти – мій.
Так і зробили, як домовились. Піднялись стрілою вгору, випустили мішки і кинулись їх ловити. Так робили вони кілька разів і долетіли до царства садів з великим запізненням. Борошно в царстві закінчилось, печі охололи, і настав голод. Щойно орли спустилися, одразу затопили печі, стали місити тісто, і пекарі в одному мішку знайшли Фет-Фрумоса. Треба було все робити швидко, і вони змусили його рубати дрова, носити воду. Цього разу хліб був не смачний і рум’яний, а кольору попелу. Фет-Фрумоса примусили здирати з корит залишки тіста. Замісив він тісто із залишків на кориті, поставив до печі і випікся пухкий та рум’яний коровай, що серце раділо. Понесли
