style="font-size:15px;"> І відразу збагнула, що не повинна була цього запитувати. Це відволікало від основного, крім того, давало Лаврику шанс почутися незаслужено скривдженим. І хлопець із вдячністю за нього вхопився:
– Це що, блін, так важливо?
– Я не знала.
– Я не маю права покурити, чи як? Будеш тепер мені вказувати, що робити?
Рута спалахнула:
– Заткнись!
Він криво всміхнувся:
– Ти ж хотіла поговорити.
Рута поборола бажання розплакатися. Відчувши це, Лара припинив ховати погляд. І тоді, пильно глянувши в очі кольору туману, дівчина несподівано збагнула, що Ларі начхати. Її стан не викликав у нього навіть секундного інтересу. Хлопець дивився на неї без жодного виразу на обличчі, безтурботно виставляючи напоказ риси, про наявність яких у його характері Рута ще мить тому просто не здогадувалася. Вона нарешті помітила єхидний вогник у погляді й зрадливу посмішку в кутику скривленого рота, а тоді несамовито розлютилася. Як вона могла не бачити цього раніше? Сестра мала рацію – довбаний імбецил! Тепер Руту дратувало в ньому все – рудувата борода й неохайне волосся, коротка шия та глузливий рот, а ще його запах, голос і дим, що виходив із рота. Та що там, він навіть стояв якось неправильно.
– Ти поводишся мов опудало, а не чоловік. Скажи щось. Зроби щось!
Лара вийняв цигарку, ковтнув слину, вставив цигарку назад.
– Вибач. Цього не мало статися, – промовляючи, тупився їй у рот і робив акуратні паузи для вдиху. – Я думаю, тобі треба зробити аборт.
Фраза прозвучала так, ніби хлопець завчив її вдома перед дзеркалом. У Рутиній голові проскочило, що її можна було підсумувати одним словом: від’їбись. Вона почувалася ганчіркою.
Чекаючи на її реакцію, Лара заштовхав руки до кишень джинсів, і демонстративна недбалість цього жесту зачепила дівчину дужче за будь-що інше – аж до грудки в горлі.
– Іди геть, – прошепотіла вона.
Переконавшись, що Рута не жартує, Лара пихнув димом і примирливо забубонів:
– Рут, давай не будемо…
Дівчина його обірвала:
– Пішов на хрін, – голос застряг десь у гортані; вона говорила неголосно, проте рішуче. – Не хочу більше тебе бачити. Взагалі.
Його обличчя набуло того напружено-замисленого виразу, який Рута вловила на лицях однокласниць під час похорону Якова Демидовича. Протягом кількох секунд Лара, блукаючи очима по асфальту за кілька кроків від місця, де стримів, продовжував перекочуватися з п’яти на носок, а тоді повільно розвернувся і, не дістаючи рук із кишень, поплентався до машини. Відчинивши дверцята з боку водія, він кинув невдоволений погляд на Руту.
– То ти зробиш аборт?
Корчив із себе ображеного. Надув щоки так, що ті ледве не тріснули. Тієї миті Рутина зневага до нього сягнула апогею: лють зринула в грудях так високо, що затопила всі інші почуття.
– Це
