style="font-size:15px;"> Зі штату Мен! Крижаний Стівен Кінг
У твердій палітурці – ринкова ціна
У м’якій палітурці «Букклаб Баргейнз» – 75¢ за томик
З Каліфорнії! Реймонд Чендлер, круто зварений
У твердій палітурці – ринкова ціна
У м’якій палітурці – 7 шт. за $5.00
Неподалік від дошки Едді помітив іншого Джейка – ще не засмаглого, без жорсткого і ясного виразу в очах – біля невеличкого столика, на якому було розкладено товар. Дитячі книжки. Напевно, «Дев’ятнадцять чарівних казок» і «Дев’ятнадцять казок сучасності».
«Припини це, – наказав він самому собі. – Це синдром нав’язливого лайна, і ти це знаєш».
Можливо, так і було, проте Джейк’77 саме збирався взяти з того столика книжки, які невдовзі докорінно змінять (і, цілком імовірно, врятують) їхні життя. Едді вирішив, що почне непокоїтися через число «дев’ятнадцять» пізніше. Або не почне, якщо в змозі буде впоратися зі своєю тривогою.
– Ходімо всередину, – сказав він Джейкові.
Але хлопчик вагався.
– Ти чого? – спитав Едді. – Тауер нас не побачить, якщо тебе це хвилює.
– Тауер не побачить, – погодився Джейк. – Але що, як побачить він? – І хлопчик показав на себе колишнього, у котрого ще все було попереду: зустріч з Ґешером, Цок-Цоком і старими в Річковому Перехресті. А також з Блейном Моно та Реєю з Коосу.
Джейк дивився на Едді перелякано й допитливо водночас.
– А раптом я побачу самого себе?
Такої можливості Едді не відкидав. Чорт, статися могло що завгодно. Та відчуття, що було в нього на душі, від цього не змінилося.
– Гадаю, нам треба зайти, Джейку.
– Та… – вирвалося у хлопчика довгим зітханням. – Я теж так думаю.
Вони увійшли непоміченими, Едді полічив книжки на столику, що привернув хлопчикову увагу, і полегшено зітхнув, нарахувавши двадцять одну. Та тільки після того, як Джейк забрав дві потрібні йому книжки – «Чарлі Чух-Чуха» і книгу загадок, – їх лишилося дев’ятнадцять…
– Знайшов собі щось цікавеньке, синку? – спитав лагідний голос, що належав огрядному чоловікові в сорочці з відкритим коміром. Позаду нього, біля шинкваса, що його ідею наче поцупили з візка для продажу прохолодних газованих напоїв початку ХХ століття, тріо пристаркуватих парубків пили каву й поїдали тістечка. На мармуровій дошці стійки лежала шахівниця, на якій тривала партія.
– Скраю сидить Аарон Діпно, – прошепотів Джейк. – Він пояснить мені загадку про Самсона.
– Шшш! – цитьнув Едді, бо хотів почути розмову між Кельвіном Тауером і Джейком’77. Вона раптово здалася йому дуже важливою… та тільки чому, в біса, в книгарні було так темно?
Напівморок тут не панує. О цій порі східний бік вулиці заливає сонячне світло, двері відчинено, тож усе проміння без перешкод потрапляє всередину. Чого це ти вирішив, що тут темно?
Бо так було насправді. І сонячне світло – його контраст до темряви – тільки підсилювало враження.
