слід приписати витісненому несвідомому. Ця тенденція, ймовірно, могла б виявитися не раніше, ніж зустрічні зусилля лікування послаблять витіснення.
Немає сумніву в тому, що опір свідомого і передсвідомого Я послуговує принципу задоволення, маючи на меті уникнути невдоволення, яке виникає внаслідок звільнення витісненого, і наші зусилля спрямовуються на те, щоб за допомогою принципу реальності досягти примирення з поточним невдоволенням. Проте у яких відносинах із принципом задоволення перебуває «нав’язливе повторення» як прояв витісненого? Ясно, що велика частина з того, що «нав’язливе повторення» змушує нас пережити знову, має завдавати Я прикрощів (невдоволення), оскільки сприяє здійсненню витіснених потягів, а це, як ми зазначили, означає невдоволення, що не суперечить «принципу задоволення»: невдоволення для однієї системи є водночас задоволенням для іншої. Новий і дивовижний факт, який ми хочемо тепер змалювати, полягає в тому, що «нав’язливе повторення» відтворює також ті переживання з минулого, які не передбачають жодної можливості задоволення, що не могли спричинити задоволення навіть раніше витіснених потягів.
Ранній вияв інфантильної сексуальності приречений на загасання внаслідок несумісності панівних у цей період бажань із реальністю і недостатнім розвитком дитини. Рання сексуальність жорстоко придушується, що спричиняє болісні й глибокі переживання. Втрати й невдачі у сфері сексуальності залишають тривале порушення самопочуття у вигляді нарцисичного рубця; за моїми спостереженнями та дослідженнями Марціновського[10], це найважливіший елемент у поширеному серед невротиків почутті неповноцінності. Сексуальне дослідження, обмежене недостатнім фізичним розвитком дитини, не призводить до жодного задовільного результату; звідси пізніші нарікання, мовляв, я ні до чого не здатний, мені ніколи не щастить. Ніжний емоційний зв’язок з одним із батьків – здебільшого, протилежної статі – призводить до неминучого розчарування, до марного очікування задоволення, до ревнощів у разі народження нової дитини, що недвозначно вказує на «невірність» коханого батька або матері; власна ж спроба зробити таке дитя, розпочата з трагічною серйозністю, ганебно провалюється; обмеження пестощів, які віддаються тепер маленькому братику, зростання виховальних вимог, суворі слова, а іноді навіть покарання – усе це, зрештою, розкриває повним обсягом тяжку образу, яка випала дитині. Є декілька типів такого переживання, що регулярно повертаються після того, як настає кінець доби інфантильної любові.
Усі ці тяжкі залишки досвіду і хворобливі афективні стани повторюються невротиками шляхом перенесення і переживаються знову й знову з великою майстерністю. Невротики схильні до зривання незавершеного лікування, вони відтворюють для себе повторне переживання образи, змушують лікаря вдаватися до різких слів і холодного ставлення, знаходять відповідні об’єкти для
Marcinowski: Die erotischen Quellen der Minderwertigkeitsgefühle, Zeitschrift für Sexualwissenschaft, 1918, IV. I (прим. авт.).
