через єврейських орендаторів. Селяни мусили сплачувати податки з будь-якого приводу: за риболовні верші та пасовиська, за мливо та оранку, за хрещення дітей та заручини.
Політичне невдоволення поглиблювалося також і новими постановами, як, наприклад, забороною продавати селітру та порох козакам, бо за спеціальним розпорядженням усі незареєстровані козаки, тобто, не внесені в офіційні реєстри – списки оплачуваних державною казною воїнів, повинні стати кріпаками у поміщиків. Зростаючий опір українців проти поляків носив політичний, релігійний та передусім – соціально-економічний характер і наприкінці XVI століття вилився у хвилю могутніх повстань, які супроводжувалися жорстокими репресіями з боку польського уряду. Історія та народна творчість зберегли імена багатьох «розбійників», які віддали життя за свій – український – народ. Серед них передусім варто назвати Северина Наливайка з Острога, брат якого, Дем’ян, був священиком при дворі шляхетного мецената, князя Костянтина Острозького, у чийому замку на Волині було надруковано першу слов’янську Біблію[6]. Військо Наливайка було розгромлене, а його самого схопили й стратили у Варшаві 1594 року. За широко розповсюдженими чутками Наливайка було спечено живцем у розжареному мідному бику. Та ця «історія», на яку, між іншим, покликається й український письменник Іван Франко зі Львова, є, зрештою, легендою, фантазійним відлунням минулих часів, переказом фінікійського міфа про Молоха та античного міфа про тирана Фаларіса з Агрігента.
Северин Наливайко
Костянтин Василь Острозький
Острозька Біблія – перше повне видання всіх книг Св. Письма церковнослов’янською мовою здійснене в Острозі 1581 року зусиллями князя Костянтина Острозького
Тарас Федорович (Трясило)
Інший український народний вожак, Тарас Трясило, страчений 1632 року, став історичним прототипом головного героя в чудовій повісті Гоголя «Тарас Бульба», перекладеній, до речі, шведською мовою. Гоголь залишив у літературі, певне, найпрекрасніший пам’ятник Україні та епосі придніпровської військової романтики.
Під тиском нестерпних умов, коли Україну з одного боку плюндрувала татарва, а з другого – точила піт та кров польська шляхта, населення змушене було втікати й шукати надійного сховку. Внаслідок цього процесу утворилася інституція, що належить до найцікавіших суспільних явищ в східній Європі, – козацька республіка, котра виникла у нижній течії Дніпра. Спершу там панував, можливо, первісно-общинний лад, але згодом в силу певних обставин розвинувся поділ на касти. У ньому проявилися анархічні, індивідуалістичні та комуністичні риси української нації.
Слово «козак»[7], споріднене за значенням з розповсюдженим в Угорщині та серед південних слов’ян словом «гайдук», певно, азіатського походження і пов’язане з монгольською навалою; воно згадується
Мова йде про одну із найунікальніших пам’яток українського книжкового мистецтва – «Острозьку Біблію» (1581), надруковану в Острозі.
Слово «козак» тюркського походження, вперше зустрічається в словнику половецької мови у середині ХІІІ ст. Первісне значення його – людина, що займається війною та розбоєм. Це слово є й у візантійських джерелах, інструкціях італійських міст, які розсилалися своїм колоніям у Причорномор’ї. Козаками називалися озброєні люди, які несли охоронну службу на кордонах, боронили купецькі каравани. Наприкінці XV ст. ця назва перейшла на українське населення, що займалося промислом «на у ходах» і охороною прикордоння. Українське козацтво, на відміну від інших козацьких формацій Східної Європи, бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.
