нижньої течії Дніпра. Власне, ці козаки, відомі під назвою «запорожці», зіграли визначну, просто блискучу, хоча й дуже короткочасну роль в історії східної Європи.
Глянувши на карту, ми побачимо, що Дніпро під Києвом різко повертає на захід, оминаючи розміщені на сході відроги карпатських хребтів, через які не могла прокласти собі дорогу могутня ріка. Проте, щоб добратися до Чорного моря, Дніпрові доводиться пробиватися крізь високі кручі та скали. Тут на його шляху стали так звані пороги, тобто скелясті камені, через які водограями спадає вода. Вони ще й сьогодні є перепоною для судноплавства. Винятком можуть бути хіба окремі невеликі човни, керовані досвідченими лоцманами. Це ті самі пороги, на які у свій час наткнулися наші шведські вікінги. Їм доводилося брати на плечі свої легкі човни й переносити їх берегом, щоб потім знову продовжувати шлях вниз по течії. Упродовж 70 кілометрів південніше Катеринослава простягнулися ці пороги, усього нараховується 11 порогів та 6 «загорож», менших порогів[9]. Відомі прадавні шведські назви семи із них: «Не спи!», «Острів-скала», «Гуркітливий», «Вічний водоспад», «Спадаюча хвиля», «Той, що сміється» та «Удар».
Стефан Баторій
Пороги. Початок ХХ століття
Норовиста ріка служила природним захистом від ворожих нападів з боку моря, і тому саме за порогами спорудили запорізькі козаки своє майже неприступне гніздо. Цей укріплений табір називався Січчю (січ – галявина, просіка). Залежно від обставин табір переносився з одного острова на інший. Усього відомо вісім таких Січей, найважливішими з яких були Хортицька та Чортомлицька. Король Сігізмунд І[10] (помер у 1548 році) віддав козакам у «вічне володіння» землі навколо порогів по обидва боки Дніпра разом з валом, насипаним для оборони від татар і турків. Тут збиралися всі, хто «готовий був на тортури піти за християнський трон і не боявся скласти голову за віру християнську». Січ називали «козацькою матір’ю», а Великий Луг, степ на західному березі Дніпра, саме навпроти Хортиці, – «батьком». І коли султан спитав, скільки запорожців на Січі, відповідь звучала так: «За кожним кущем по козакові, у кожній балці по сотні».
Дніпрові пороги. Карта кінця XIX – початку XX століття
Реконструкція Чортомлицької січі
Це своєрідне військове суспільство безнастанно поповнювалося за рахунок українського населення та вихідців інших націй, бо ж південно-східна Європа така велика, а Січ була відкритою для всіх, здатних носити зброю у руках, національна приналежність до уваги не бралася. Більшість прибульців була, звичайно, з України, але траплялося заблукати сюди й німцям, італійцям, французам, часом навіть англійцям. Першою умовою для вступу у цей військовий монаший орден було те, що новобранець мав бути «вільним», тобто не кріпаком, а також неодруженим[11], бо приводити на Січ
Акад. Дм. Яворницький вважає, що порогів на Дніпрі було 9. За його означеннями, поріг – це камінна гряда, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда, яка займає тільки частину річки – або з правого, або з лівого. Ці пороги називалися так: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовніговський, Будильський, Лишній, Вільний. Проте окремі пороги мали ще й Інші назви: Ненаситецький – Ненаситець (Ревучий), Вовніговський – Вовнизький, Будильський – Будило і т. д. За порогами починався край, який одержав назву Запоріжжя (див. кн. Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Дніпропетровськ: Промінь, 1989).
Тут автор сам собі суперечить. Справді, приводити на Січ жінок не дозволялося, але на час перебування на Січі дружина козака могла бути просто вдома.
