білу парасольку, тоді ти зможеш взяти мою парасольку кольору голубиного крила…
Емі віддавала ці розпорядження, поки вдягалася сама, і Джо виконувала їх, проте не без внутрішнього протесту. Вона важко зітхала, з шелестом влізаючи в нову сукню із жорсткою серпанку, похмуро супилася, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, коли зав’язувала стрічки на капелюсі у бездоганний бант, озлоблено боролася зі шпильками, приколюючи свій комірець, зборознила зморшками чоло, поки згортала носовичок, вишивка якого дратувала її ніс так само, як і майбутня місія – її почуття, а затиснувши свої руки в тісних рукавичках із трьома ґудзиками й китицею, що була останнім штрихом елегантності, обернулася до Емі з вельми недоумкуватим виразом обличчя і лагідно сказала:
– Я відчуваю себе абсолютно огидно. Але якщо ти вважаєш, що я виглядаю пристойно, я помру щасливою.
– Усе надзвичайно пристойно. Нумо, повертайся і дай мені подивитися уважно.
Джо поверталася, а Емі щось поправляла і, нарешті, відкинулася назад і, схиливши голову набік, схвально помітила:
– Так, так, досить пристойно. Твоя голова виглядає чудово – кращого я й бажати не могла. З трояндою цей білий капелюшок здається зовсім чарівним. Плечі тримай розгорнуто, а руки – легко, нехай навіть тобі тиснуть рукавички. Є одна річ, Джо, яку ти можеш робити добре, а я ні, а саме – носити шаль. Я цього не вмію, але дуже приємно дивитися на тебе. Я так рада, що тітонька Марч подарувала тобі цю чарівну шаль. Вона проста, але дуже красива, й ці складки, які закладаються нижче ліктя, дуже мальовничі. Як там шов моєї пелерини – посередині? Чи рівно я підняла поділ сукні? Я хочу, щоб було видно черевики, бо ніжки у мене красиві, на відміну від носа.
– Ти зразок краси і джерело вічної радості, – сказала Джо, склавши долоні трубочкою й дивлячись через неї на блакитне перо на тлі золотого волосся – із виглядом справжнього знавця живопису. – Я повинна волочити поділ моєї кращої сукні по курній дорозі чи мені слід його підняти, панно?
– Піднімай, коли йдеш по дорозі, а коли увійдемо в будинок, опусти. Тобі личать спідниці зі шлейфом, тож маєш навчитися носити його красиво й граціозно. Ти не до кінця застебнула рукавичку, зроби це зараз же. Твій наряд ніколи не виглядатиме завершеним, якщо ігнорувати такі дрібниці: саме вони створюють приємне враження загалом.
Джо зітхнула й продовжила застібати рукавичку, майже відриваючи ґудзики. Нарешті обидві сестри були готові й повільною, плавною ходою вирушили в дорогу, – «прямо диво», як сказала Ханна, що висунулася у вікно другого поверху, щоб подивитися на них.
– Послухай, Джо, дорога, Честери вважають себе дуже витонченими людьми, тож я хочу, щоб ти звернула увагу на свої манери. Утримайся від уривчастих зауважень і не роби нічого незвичайного, добре? Будь просто спокійною, стриманою й тихою, це безпечно, і личить леді. Ти цілком можеш триматися так протягом п’ятнадцяти хвилин нашого візиту, – сказала Емі,
