Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Маленькі жінки. II частина - Луиза Мэй Олкотт страница 7
Джо розпрощалася зі своєю незграбністю і навчилася рухатися легко, навіть граціозно. Її кучеряве волосся відросло і вона, як і раніше, закрутила його у важкий вузол, який виглядав значно привабливіше на маленькій голівці, що вінчала високу фігуру, ніж попередні короткі завитки. На її смаглявих щоках грав рум’янець, в очах затаївся теплий блиск, а з гострого язика сьогодні злітали тільки найніжніші слова.
Бет стала сухорлявішою, блідою і навіть ще тихішою, а красиві добрі очі здавалися більшими. В них часто з’являвся вираз, що засмучував тих, хто дивився на неї, навіть, якщо не йшлося про сумні речі. Це – відблиск страждання, що переноситься зі зворушливим терпінням. Бет, як і зазвичай, рідко скаржилася, натомість промовляла з надією, що «скоро їй буде краще».
Емі по праву вважалася «окрасою сім’ї». У свої шістнадцять років вона мала вигляд і манери дорослої жінки – не красуні, але дівчини із невловимою чарівністю, що зветься витонченістю. Її помічаєш у лініях фігури, у формі й рухах рук, у тому, як лягають складки її сукні й золоті локони, – у всьому, що не піддається визначенню, але є гармонійним і настільки ж привабливим для багатьох людей, як і сама краса…
Ніс досі дошкуляв Емі, оскільки було зрозуміло, що він вже ніколи не стане грецьким. Засмучував і рот, занадто широкий, і гостре підборіддя. Однак ці риси, що порушували всі канони краси, надавали неповторність всьому її обличчю. Але вона не здогадувалася про це й намагалася втішитися своїм прекрасним кольором обличчя, яскраво-блакитними очима й розкішними, золотистими, надзвичайно густими кучерями.
Сестри були вдягнені в костюми із тонкої сріблясто-сірої тканини (їхні кращі літні вбрання), у волоссі й на грудях пломеніли червоні троянди, тож виглядали саме такими, якими й почувалися, – дівчатками з приємними обличчями й щасливими серцями. На час святкувань вони відволіклися від повсякденних справ, від свого повного праці і турбот існування, щоб прочитати задумливими і мрійливими очима цей чудесний розділ з роману про жіноче життя.
Сімейство хотіло обійтися без формальностей та дотримання суворих обмежень етикету, все мало бути якомога простіше, природно і по-домашньому, тож тітка Марч, котра щойно з’явилася на порозі, була шокована, побачивши, що наречена притьма спускається по сходах, щоб вітати гостю, що наречений прикріплює над дверима квіткову гірлянду, яка щойно впала, а на сходах промайнула постать отця-священника, який крокував нагору з пляшками вина в кожній руці.
– Так що ж це таке! – вигукнула стара дама, зайнявши відведене для неї почесне місце й розправляючи із сильним шелестом складки своєї блідо-лілової муарової сукні. – Тебе ніхто не має бачити аж до останньої хвилини, дитинко.
– Моє весілля не вистава, тітонько, а гості прийдуть не за тим, щоб розглядати мене, критикувати мою сукню