Рената. – Ти ж не до діда переїжджати зібрався?!
– Даруй, – Вітас відірвав погляд від підлоги. Глянув у вічі Ренаті. – Це все через цю бісову «чорну скриньку»! Може, і правда, що у нас не так, як скрізь… Недаремно лиш один Каунас «чорні скриньки» на весь Радянський Союз робив!
– Перестань нісенітницю торочити! – Рената важко зітхнула, зробила крок до Вітаса, обійняла його. – Поїхали, я тобі наших янголів покажу! Може, вони твою голову від дурниць почистять!
Вітас пригорнув Ренату. Притиснув до себе і, утнувшись носом в її скроню, прошепотів:
– Вибач! Я сьогодні – дурень.
– Гаразд, вибачаю! – прошепотіла у відповідь Рената. – А тепер – до янголів!
Розділ 21. Париж
Коли потяг шостої лінії метро виїхав на міст Бір-Хакейм, ліворуч наче нізвідки виросла Ейфелева вежа, й Андрюс, котрий уперше опинився в вагоні цієї лінії, провів її поглядом, поки та не сховалася за житловими мансардними дахами паризьких будинків. Потяг метро, здавалося, забув, що він має бути підземним. Навпаки, він піднявся на віадук і вихилявся, як змія хвостом, повторюючи всі вигини спочатку широкого бульвару де Гренель, а потім і його продовження – бульвару Ґарібальді.
Вийшовши на станції «Севр-Лекурб», Андрюс спустився залізними сходами вниз. Озирнувся назад, немов хотів ще раз упевнитися, що платформи цієї станції перебувають над, а не під землею. Тільки потім роззирнувся обабіч у пошуках ринку. Але на відкритому та зайнятому тільки машинами та моторолерами майданному просторі на перетині бульвару з авеню Суфрен жодного гендлярського життя не спостерігалося. Тільки нижні поверхи будівель як на бульварі, так і на авеню, майоріли фасадами та вітринами крамничок, неоновою зеленню аптечних вивісок і хрестів, звичними логотипами міні-маркетів і банківських відділень.
– Ринок клоунів?! – прошепотів собі Андрюс і стенув плечима. – «Мабуть, ця паризька алжирка просто пожартувала над Барбі, – подумав він. – Або це назва якогось особливого бюро працевлаштування для клоунів та акторів?»
На паризькому небі все ще сяяло сонце, яке вирішило цього дня компенсувати людям майже тиждень вогкості та сірості. Їхати назад у Бельвіль або навіть просто до площі Републік не хотілося. Та й він може з годинку, що залишалася до сутінків, покривлятися біля базарної каруселі та назбирати кілька євро, може, навіть десять, але все одно Барбора принесе більше і з гордістю буде порівнювати свій заробіток із його дріб’язком. Ні, вона, звісно, все це робить без задньої думки, без бажання показати, хто в домі господар. Вона, мабуть, просто жартівливо провокує Андрюса, підштовхуючи його до пошуку роботи серйознішої та надійнішої. Сама ж сказала днями: «Ти б у якусь акторську агенцію сходив! Тут же сотні фільмів знімають, їм, мабуть, актори потрібні, хоча б для масовки!» «Але я ж французькою ні бум-бум, як і ти!» – такою була його відповідь. «А навіщо французька для мовчазної ролі?» «А щоб розуміти команду: куди дивитися, куди йти!»…
Так, вона погодилася з його аргументами. Та й суперечкою цю розмову не можна було назвати.
