від рури все зайве, а потім і саму чотириметрову трубу розпилювали навпіл. Поляк виявився спритним, його чіпкі довгі пальці відразу привернули увагу Клаудіюса. Вони б підійшли і піаністу, і кишеньковому злодію, але дісталися, як виявилося, фахівцеві в царині сантехніки. Після кількох годин наполегливої праці він запропонував Клаудіюсу викурити по цигарці, а після цигарки зробив абсолютно несподівану пропозицію: розплатитися за працю саме цигарками. Клаудіюс відмовився, пояснивши, що йому потрібні гроші, позаяк дружина вагітна. Поляк без зайвих слів вручив йому тридцять фунтів.
Дорогою додому Клаудіюс зупинився у жалюгідній на вигляд кав’ярні. Одне віконце, одні двері. Праворуч у дверях на дошці крейдою цінник, де першим пунктом стояла кава за сімдесят пенсів.
– Заслужив! – Клаудіюс рішуче зайшов, сів за хисткий столик.
Поки грів долоні об гаряче горнятко, міркував, як легко йому вдалося сьогодні переконати поляка заплатити грішми. Тільки й того: узяв і збрехав, що дружина вагітна. А Інґрида не тільки не вагітна, але й не дружина. Хоча яка різниця? Живуть вони разом і цілком щасливо. Може, якось занадто спокійно? Без пристрасті, якою супроводжувалися їхні перші ночі на прикордонному з Білоруссю фестивалі та наступні рідкісні побачення. Так, пристрасть сховалася, злякавшись чи то лондонського клімату, то чи хиткості місцевого життя, де хиткість столика в дешевій кав’ярні виявлялася найменшим подразником, що не заслуговує навіть на прикрощі. А ось хиткість життя – штука, що відволікає від усього. Думаєш про завтра: яким воно буде? А потім знову думаєш про наступне завтра, а потім про наступне… І немає часу думати про щось інше або відчувати. Немає часу і сил для пристрасті…
Клаудіюсу згадалися слова Інґриди про те, що і вони можуть утекти з квартири так само легко та непомітно, як колишні сусіди. А куди втекти?!
Господар кав’ярні, смаглявий, схожий на турка або тунісця, підійшов, запропонував повечеряти. Курка з картоплею за три дев’яносто дев’ять. Клаудіюс ввічливо відмовився. У цей час дуже до речі в заклад зайшли кілька будівельників у синіх забруднених фарбою комбінезонах. Господар заметушився коло них.
Удома Клаудіюс розповів Інґриді про поляка, про те, як переконливо збрехав йому про її вагітність. Дівчина усміхнулася якось недобре, неприємно.
– А може, ти справді вагітна? – обережно спитав він.
– Я? І не сподівайся! Ось купиш будинок або квартиру, роботу постійну знайдеш, тоді можна буде і помріяти!
Останні слова вона вимовила майже ніжно, чим заспокоїла Клаудіюса.
Правда, мрії про купівлю будинку і постійну роботу тут же занурили його в роздуми. А Інґрида тим часом витягла з кишені джинсів п’ятдесят фунтів і помахала банкнотою в повітрі.
– Звідкіля? – здивувався Клаудіюс.
– Я сьогодні фотомоделлю працювала.
– Таня?
Інґрида кивнула.
– Не
