у бік барної зали. І тут мене зупинив цокіт каблучків, який прозвучав за спиною.
Обернувся.
І знову побачив Червону Шапочку, тільки тепер у лівій руці вона стискала песцевий кожушок, а в правій – сто доларів одним папірцем.
Вона сором’язливо простягнула мені зелену купюру.
– Візьміть, – прошепотіла. – Ви ж заробіток через мене втратили!
Я взяв. А вона тут же побігла в кінець коридору.
Провівши її поглядом і понюхавши сто баксів – цікаво, хто і куди їй їх засовував? – я все-таки вирішив повернутися до зали. Але, підійшовши до дверного отвору, за яким у сигаретному диму запально звучала музика, зупинився, приголомшений.
Біля жердини танцювала Ія. Її светр уже лежав на підлозі, а в цю мить, граціозно під музику качаючись по підлозі, вона стягувала з себе джинси. Самотні чоловіки, як спокійні удави, дивилися на неї. І так само деякі з них синхронно підносили до ротів свої сигарети в той час, як інші піднімали зі столу чарки та келихи.
Ія залишилась у синіх трусиках і «бюстику» такого ж кольору. Танцювала вона гірше за Снігуроньку, але вигляд мала куди свіжіший і привабливіший, аніж перша стриптизерка.
Вона в танці наблизилася до сивуватого. Зняла «бюстик» і, покрутивши ним над головою, зав’язала його «шаликом» на шиї сивого. Потім сіла йому на коліна, взяла його обличчя в долоні і змусила подивитися на себе уважно. І тут сталося щось дивне. Сивуватий закричав, схопився. Ія впала на столик, зіштовхнувши попільницю та чарку на підлогу.
– Це ти! Це ти! – кричав сивуватий і розозирався на всі боки, немов шукав шлях для втечі.
А Ія піднялася над столом і, упершись у груди сивуватого ніжкою, штовхнула його.
У цей час інший чоловічок, приловчившись, просунув їй під трусики зелену банкноту. Треба було якось «розсмоктувати» цю ситуацію, і я, підбігши, підняв із підлоги її светр і джинси, потім підхопив і Ію. Одягалася вона вже на вулиці. Добре, що навколо нікого не було. Мені ще довелося повернутися до бару за її дублянкою та чобітками. На виході мене зупинили два охоронці. Я простягнув їм зелену сотку, отриману від Червоної Шапочки. Хлопці розступились, і я вискочив на холодну, зимову свободу.
У машині Ія тремтіла. Чи то від холоду, чи то від нервового перезбудження.
Ми приїхали до неї, випили чаю і заснули в обнімку.
– Слухай, а навіщо тобі був потрібен цей сивий стариган? – запитав я її пізнім ранком, коли ми піднялися з ліжка.
– Щоб повернутися до норми, треба пройти через екстрим, – спокійно відповіла вона.
– Якщо він – це екстрим, то що таке норма?
– Норма – це ти, – посміхнулася вона. – До речі, раніше я думала, що ти екстрим.
Сказала і поцілувала мене в щоку.
– Але без білосніжного танка у нас з тобою нічого не вийде.
– У тебе є телефон тієї військової частини, де твій тато був командиром?
Вона
