і знову повторюючи улюблене слово пана Голкомба: «Сконцентруйся».
Він поглянув на останній тест цього дня, аби виявити, що цей рік був присвячений Томасу Гарді та Льюїсу Керроллу. Він читав «Мера Кастербріджа» та «Пригоди Аліси в Дивокраї», але Божевільний капелюшник, Майкл Генчард і Чеширський кіт не були йому настільки ж відомі, як Пеґґоті, доктор Чілліп і Баркіс. Його перо повільно дряпало сторінку, а коли годинник пробив слушну годину, він аж ніяк не був упевнений, що написав усе правильно. Вийшов надвір під вечірнє сонце, відчуваючи, що трохи пригнічений, хоча з облич його суперників було зрозуміло, що ніхто не думав, що це буде легке завдання. Це змусило хлопця замислитися, чи в нього ще лишився шанс.
Потім сталося те, що пан Голкомб часто описував як найгіршу частину будь-якого іспиту, – дні нескінченного очікування того, як результати офіційно вивісять на шкільній дошці оголошень; час, коли хлопці врешті-решт роблять те, про що пізніше пожалкують, майже так, ніби хотіли втекти, а не дізнатися про свою долю. Одного хлопця спіймали, коли він дудлив сидр за велосипедним складом, інший курив «Вудбайн» у вбиральні, а третього бачили, коли виходив із місцевого кінотеатру після вимикання світла в спальні.
Джайлз не набрав жодної перебіжки наступної суботи, вперше за сезон. Коли Дікінс повернувся до бібліотеки, Гаррі довго гуляв, перебираючи кожну відповідь у своїй голові знову і знову. Це ситуацію не покращило.
У неділю вдень Джайлз влаштував собі довге тренування із сіткою. У понеділок Дікінс неохоче передав свої обов’язки новому бібліотечному ментору, а у вівторок Гаррі прочитав «Подалі від шаленої юрми»[25] і голосно вилаявся. У середу ввечері Джайлз і Гаррі забалакалися після опівночі, а Дікінс міцно спав.
Задовго до того, як годинник на вежі вдарив десяту вранці у четвер, сорок хлопчиків уже блукали дитинцем, тримаючи руки в кишенях, голови схилені – усі чекали, коли з’явиться директор. Хоча кожен із них знав, що доктор Оукшотт не вийде ні на хвилину раніше й ні на хвилину пізніше. За п’ять на десяту більшість поглядів напружилися в очікуванні, коли відчиняться двері будинку директора. Решта зосередилися на годиннику у великій залі, бажаючи, щоб хвилинна стрілка рухалася трохи швидше.
Коли ж пролунав перший дзвоник, преподобний Семюел Оукшотт відчинив вхідні двері і вийшов назовні. В одній руці він тримав аркуш паперу, а в іншій – чотири кнопки. Цей чоловік нічого не залишив поза увагою. Коли ж він дійшов до мети свого шляху, то відчинив хвіртку і пройшов дитинцем у звичному темпі, ні на кого навколо не звертаючи уваги.
Хлопці швидко розійшлися, створюючи коридор, щоб не ускладнювати директорові ходу. Той зупинився перед дошкою оголошень, коли вдарило вдесяте. Він вивісив результати іспитів на дошці і пішов без жодного слова. Сорок хлопчиків кинулися вперед, утворюючи тісняву навколо дошки оголошень. Ніхто не був здивований тим, що Дікінс очолив список із дев’яносто двома відсотками й отримав стипендію Пелоквіна Бристольської ґімназії.
Джайлз
Роман Томаса Гарді.
