можуть перевдягнутися дівчата.
– У Лару Крофт, – озвалася Оксана, яка дотепер більше відмовчувалася. – Це така супержінка, як Індіана Джонс. Вона шукає різні старовинні реліквії та постійно перемагає при цьому конкурентів і просто монстрів.
– Коротше, нехай проявляють фантазію! – очі в Каті Котовської і далі радісно сяяли. – Навіть якщо ви всі праві, і прийде десять Людей-павуків, вони будуть змагатися між собою за звання кращої Людини-павука в нашій школі! Ось ти, Максиме, ким будеш?
Білан і Черненко перезирнулися. Обоє, не змовляючись, знизали плечима. А тоді Максим відповів:
– А хто тобі сказав, що я взагалі братиму в цьому участь? Я не супергерой і не захоплююсь ними. Мені все це нецікаво. Ні, мене там не буде.
– І мене, – вставив Денис. – Цього ще бракувало – в павука перевдягатися! Та я на турніку підтягнуся більше і швидше за будь-якого твого супергероя!
Посмішка сповзла з Катиного обличчя. Згасло сяйво в очах.
2. Катя образилася
Наступного дня, коли Денис, як завжди, зустрічав Оксану біля її під’їзду, щоб провести до школи, дівчина сказала:
– Ти знаєш, що Катька на вас образилася?
– О! – Черненко щиро здивувався. – А це ще чого?
– Бо вона думала, що ви, найближчі друзі, першими підтримаєте її ідею Супербалу і першими запишетеся в список героїв.
– Ага, – реготнув Денис. – Білан – Людина-павук, я – Людина-павук два, а ти – Людина-павук три. Точніше, павучиха.
– Не смішно, – Оксана холодно глянула на хлопця.
– Не смішно, це правда, – кивнув Черненко. – Навіть невесело. Якби можна було повеселитися від душі, я б першим записався. А так, подумай сама – ну невже ми з Біланом схожі на дебілів, які фанатіють від різних там суперменів?
– Мало ми з тобою ходили в кіно про супергероїв? Хто мене на «Темного лицаря» тягав?
Оксана мала на увазі фільм про нові пригоди Бетмена, на який Денис повів її влітку.
– Хочеш сказати, тобі не сподобалося?
– Нічого я не хочу сказати. Крім того, що ви обоє повелися, як двоє зануд. Ти, до речі, цілком міг би показати який-небудь силовий номер, спортсмен як-не-як. А Максимові я взагалі дивуюся: він, насправді, зобов’язаний підтримувати свою дівчину в усіх її починаннях!
Якийсь час вони йшли мовчки.
– Слухай, – сказав нарешті Денис. – Так Катька ж учора наче нічого не тойво, посиділа ще, попрощалася і пішла собі…
– «Не тойво!» – передражнила його Оксана. – Прийшла додому і подзвонила мені невдовзі. Сказала, що дуже ображена і просила передати: говорити з вами не хоче.
– Назавжди? – поцікавився Денис.
– Що – назавжди? – не зрозуміла Оксана.
– Ну, назавжди розмовляти перестане? Зовсім ніколи навіть «здоров» нам не скаже?
Схоже, ані Оксана, ані Катя, приймаючи
