не десь у далеких світах, а у Зозулястому чи його околицях. Бо як інакше ігуана могла потрапити у ваші краї?
– До речі – як? Втекла?
– Поки що відповіді в мене нема. Бо я нічого не знаю про звички цих гадів. Ти краще подумай, хто в Зозулястому міг би бути кандидатом у колекціонери.
Весь цей час хлопці повільно йшли алеєю. Після цього запитання Черненко зупинився.
– В нашому селі такі потвори точно нікому не потрібні. Є, звичайно, куркулі, але щоб викидати гроші на різних там ящірок чи, Боже збав, зміюк із жабами… Я тут усіх знаю, можеш мені повірити.
– Вірю, – кивнув Максим. – Тому й питаю. Думай ще.
Денис почухав лоба.
– Що ти там про околиці говорив?
– Які околиці?
– Ну, замовника треба шукати в самому селі чи на околицях. Слухай, за село я поручуся. А ось околиці варті уваги. І тут уже на наших сільських людей не гріши. Тут швидше ваші, київські, можуть бути при ділах.
– А ваші, значить, уже не київські? – ядуче поцікавився Білан. – Давно таким патріотом став?
– Ти, чувак, до слів не чіпляйся. Кажу – ваші, значить, ваші. Крутелики, знаєш таких?
Від несподіванки в Максима відібрало мову. Кілька секунд він стояв і мовчки хапав ротом повітря, наче викинута на берег риба. А тоді його мов прорвало.
– Значить, мої батьки, по-твоєму, крутелики? Банкіри-депутати-мільйонери-бандити, так? Якщо в нас машина є і квартира трикімнатна, якщо тата за кордон запрошують, значить, у нас десь у стіні глечик із золотом замурований?
– Тихо. Ша, – здав назад Денис, розуміючи, що ляпнув зайвого. – Я, той… Не те хотів сказати… Словом, ну… Оті самі кияни з грішми…
– До чого тут кияни з грішми?
– Хати купують за селом чи ділянки. І будують там типу дачі. Таких уже четверо. Всі – з Києва. В них тут, як кажуть, літні резиденції.
Максим криво посміхнувся.
– Ти справді нічого не знаєш про великі гроші. Справжні багатії купують будинки під Києвом. Кілометрів за десять, двадцять, хай тридцять від столиці. А тут – більше двохсот. І до Полтави шлях не такий уже близький. Щоби ти знав, розумнику, ділянка чи будиночок на околицях твого улюбленого Зозулястого не може коштувати аж так дорого. Значить, купують його ті кияни, в яких грошей не так багато, як гонору. Мовляв, і в мене особнячок заміський є. Дарма, що далеченько від Києва. Зате природа, річка, свіже повітря. Знову ж таки – Полтавщина, колиска України.
– Красиво заговорив, – оцінив Черненко. – Нехай там як, але якщо когось і підозрювати, то тільки одного з цих чотирьох прибульців. Більше нікому тут заокеанські потворні плазуни не потрібні. Наші дядьки та тітки не знають навіть про таку моду на гадів.
Хоч яким ображеним у кращих почуттях був Максим, довелося визнати: Денис правий.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен
