начебто зовсім не до речі.
– Десь близько двадцяти мільйонів, за найскромнішим підрахунком, – ураз відповів містер Крокет.
– А що як я зараз захочу взяти сто доларів? – провадив Дік.
– Ну… тоді… гм… – містер Слокем озирнувся на колег, ніби просячи підказати.
– Тоді нам доведеться спитати тебе, навіщо тобі ці гроші, – відповів Дікові містер Крокет.
– А як я вам відкажу, – мовив Дік дужо повільно, дивлячись містерові Крокету просто в вічі, – що мені дуже шкода, але я волію не казати, нащо мені ті гроші?
– Тоді ти їх не одержиш, – ураз відповів містер Крокет, чи вже скорше відрубав трохи роздратовано.
Дік повільно кивнув головою, ніби запам’ятовуючи цю відповідь.
– Але ж, любий мій, – квапливо підхопив містер Слокем, – ти, звичайно, розумієш, що тобі ще рано доручати гроші. Порядкувати ними поки що будемо за тебе ми.
– Цебто я не можу взяти з них ані цента без вашого дозволу?
– Ані цента, – враз відрубав містер Крокет.
Дік замислено кивнув головою і промурмотів:
– Розумію…
– Звичайно, буде цілком природно і справедливо, щоб тобі давали скількись там на всякі дрібні витрати, – докинув містер Девідсон. – Скажімо, долар на тиждень чи, може, й два. Як підростатимеш, цю суму можна й збільшувати. А коли тобі вийде двадцять один рік, тоді ти, безперечно, будеш спроможний сам порядкувати своїми справами – радячись із нами, звичайно.
– А поки мені нема двадцять одного року, з усіх своїх мільйонів я не зможу взяти й ста доларів, щоб витратити, як мені схочеться? – запитав Дік покірливо.
Містер Девідсон почав був відповідати, добираючи заспокійливих виразів, але хлопець підняв руку: я, мовляв, ще не скінчив.
– Як я зрозумів, я можу витрачати свої гроші тільки за нашою спільною згодою – вас трьох і моєю?
Опікунська рада закивала головами.
– Цебто як ми погодимось, так і буде?
Опікуни знов кивнули.
– Ну, то я хочу мати сто доларів зараз, – заявив Дік.
– Навіщо вони тобі? – спитав містер Крокет.
– Можу сказати, – спокійно відповів Дік. – Я піду в мандри. У подорож.
– Ти сьогодні підеш спати – рівно о пів на дев’яту, – відмовив містер Крокет. – І ніяких ста доларів не одержиш. Та пані, про яку ми тобі говорили, прийде сюди на шосту годину. Вона, як ми тобі пояснили, доглядатиме тебе весь час, день у день від ранку до вечора. О пів на сьому, як звичайно, ти повечеряєш разом з нею, а потім вона подбає, щоб ти вчасно ліг спати. Як ми вже сказали, вона має заступити тобі матір – стежитиме, щоб у тебе завжди були помиті вуха й шия…
– І щоб я купався щосуботи ввечері, – докінчив за нього Дік якнайлагідніше.
– Саме так.
– А скільки ви… цебто скільки я платитиму
