писань» («Шу цзін»), «Книга пісень» («Ши цзін»), «Канон змін» («І цзін»), «Чунь цю» («Весни та осені») та «Книга обрядів» («Лі цзи»), конфуціонізовані, однак за часом створення – доконфуціанські тексти.
В указі також йшлося про відродження «давнього знання». Для цього при дворі було зібрано групу вчених, яким доручено подати зразки «відновлених» класичних книжок.
Знання напам’ять «П’яти канонів» давало змогу отримати почесне звання «знавця канонів» («бо ши»), що суттєво підвищувало соціальний статус та можливості такої людини.
Водночас, як уже згадувалося, в епоху Хань започатковано коментаторські традиції до кожного з канонів.
Вивчення канонів відбувалося переважно в межах певних шкіл, що мали неперервні «лінії» передачі вчення від вчителя до учня. У таких школах наставники зазвичай передавали знання не безпосередньо, а через учнів-викладачів, які самі набували знань у вчителів-наставників.
Крім того, специфікою освіти того часу було вивчення не системи «П’яти канонів», а кожного канону окремо. До того ж у процесі вивчення різноманітні пункти канонічного вчення викладалися несистемно та невпорядковано.
У «Тай сюе» для вивчення всього «П’ятиканоння» відводилося вісім років (хоч зазвичай студенти вивчали один-два канони) та існувало стільки «кафедр» для кожного із канонів, скільки на той час існувало різних шкіл тлумачень того чи того канону.
Скажімо, станом на I ст. існували 15 шкіл тлумачення «П’ятиканоння»: три – коментування на «Ши цзін» (князівств Лу, Ці та Янь), три – коментування «Шу цзіну» – Оуян, старша Сяо-хоу та молодша Сяо-хоу, дві – коментування на «Лі цзи» – старша «Дай» та молодша «Дай», чотири – коментування «І цзіну» – Ши, Мен, Лянцю, Цзін та три – коментарів на «Чунь цю» – Янь, Ґулян та ще одна Янь.
Традиція «збиральницької діяльності», а також визнання конфуціанства як державної ідеології під час правління У-ді відіграли важливу роль для утвердження конфуціанського вчення в суспільстві та визнання за канонознавством («цзін-сюе») провідної ролі серед суспільно значущих дисциплін. Хоч традиція вважає засновниками «цзін-сюе» учня Конфуція Цзи-Ся (V ст. до Р. Х.) та Сюнь-цзи (бл. 313 – бл. 238 рр. до Р. Х.).
Інші літературні пам’ятки та офіційні тексти за формою та змістом почали звірятися на відповідність «П’яти канонам».
Завдяки цій роботі багато книжок вдалося відновити та водночас багато з них тоді були свідомо чи мимоволі сфальсифіковані. Однак робота з відновлення справжнього змісту давніх китайських трактатів з того часу не припинялася і не припиняється досі, а нею займалося багато видатних китайських вчених.
На основі усно переданих текстів, що були записані в II ст. до Р. Х. уведеним при Цінь «уставним письмом» («лі шу»), сформувала своє вчення офіційно визнана «школа текстів нового письма» («цзінь вень цзі сюе»). Ця школа приписувала авторство «Шести канонів» Конфуцієві.
Особливе
