спроба створити гру, схожу на сучасний боулінг. Зал для гри в древній боулінг розташовувався в одному з будинків житлового району, який був побудований в епоху Птолемеїв. У будинках археологи також виявили папірус, глиняний посуд, предмети з міді.
Деякі науковці вважають, що місцем зародження боулінгу в Європі є північна Італія. В Альпійському регіоні, під час правління Цезаря, грали в гру, що віддалено нагадує сучасне італійське «бочче» (це гра з м'ячем, різновид боул-спорту (boules sport), поруч з боулзом і петанком; походять від найдавніших ігор Римської імперії. Найпоширеніша гра в Італії, частково у Європі і в місцях проживання італійських мігрантів, у тому числі в Австралії, Північній та Південній Америці (де гра відома під назвою bochas), у Венесуелі (bolas criollas), у Бразилії (bocha)). Хоч «бочче» відрізняється від боулінгу, проте можливо ця гра надала якийсь певний поштовх до його становлення.
З тих часів про боулінг не було ніяких згадок. І вже німецький історик Уїлліам Пель у своїй книзі «Боулінг» пише, що гра зародилася в Німеччині в ІІІ столітті, але не як спорт, а як релігійний обряд. У німців в ті часи була зброя, звана «Кегель». На думку Пеля «Кегель» ставили в одному кінці помешкання, кидали в неї кулю з іншого кінця приміщення. «Кегель» символізував язичника. Тому гра втілювала собою викорінювання язичництва.
У Німеччині боулінг був частиною релігійної церемонії: хто збив кеглі володів хорошим характером, а на того, що хибив покладалася покута.
Очевидно, найбільш віталися ті, хто зміг збити більше «язичників». У кінці обряду їх поздоровляли і вимовляли в їх честь тости на банкеті.
У 1200 році в боулінг грали вже на дерев'яних доріжках, які іноді мали ширину біля фута. Кеглі встановлювалися на більш широкій платформі (36—48 футів шириною) в кінці доріжки. Сліди таких доріжок досі можна знайти в Німеччині.
У Франції, Англії і Іспанії також любили цю гру. Знайдені в Англії письмові згадки про боулінг відносяться до XII століття. Англійський боулінг, можливо, вніс певну ізюминку в саму суть гри, що потім відбилося на розвитку американського боулінгу.
У XV столітті в Європі «катання куль» стало настільки популярним, що британські королі Едуард II і Річард II були вимушені заборонити цю гру серед солдат, оскільки вони на неї тратили набагато більше часу, ніж на вправи в стрільбі, фехтуванні і верховій їзді. І тільки потім, в колоніальні часи, ця гра була завезена в Америку.
Поступово гра в кеглі (боулінг) придбавала популярність. Перші загальнодоступні боулінг-центри (алеї боулінгу) відкрилися в Лондоні у XV столітті. Сам термін «алея» означав закритий корт для боулінгу. Пізніше боулінг-центри стали розташовуватися поруч з суспільними місцями і місцями відпочинку (тавернами і готелями), оскільки там було більше бажаючих пограти.
Постаті, як зіграли значну роль в історії Англії, віддали належне модному захопленню. Одним з них був сер Френсіс Дрейк, знаменитий англійський адмірал
