знань із даного предмету. Але перед тим як ми перейдемо безпосередньо до міфів, я би хотів представити мої ідеали у сфері PR – і тут я закликаю до лояльності, адже розумію, що вони можуть бути певною мірою суперечливими.
Я хочу, аби моя робота спонукала когось (а саме авдиторію, до якої бажає достукатися мій клієнт) мислити,– проте так, щоб висловлені мною думки сприймалися як власні. Так слухачі стають піддатливими, а їх реакції більш передбачуваними.
Дозвольте мені пояснити. Вам може подобатися якась знаменитість або ви хочете подивитися певний фільм, придбати якийсь продукт, чи, можливо, ви хочете зробити внесок якійсь конкретній благочинній організації. Цілком імовірно, що в процес прийняття вами одного з таких рішень утрутився я чи хтось схожий на мене.
Нашою метою є вплинути на медіа, на дописи в соціальних мережах та інший контент, який споживає наша цільова авдиторія, заради отримання того результату, який хоче бачити наш клієнт. Тобто зробити це в стилі Кайзера Созе1 – так, щоб авдиторія навіть не здогадувалася, що ми до цього причетні, щоб люди лишалися твердо переконаними, що знаменитість є якраз такою, якою вони собі її уявляли, або що вони потребують певного продукту рівно настільки, наскільки вони вважають, що потребують його. Тут нема ніякого злого умислу, просто поки люди зайняті чимось, чим ми хочемо, аби вони займалися, ми випростовуємо наші кульгаві кінцівки та прямуємо до наступного міста, готуючись провернути це все ще раз.
Це звучить глибоко цинічно, але про це важливо говорити, адже звісно ж, міфи та хибні уявлення мають більше шансів на виживання в професії, в якій фахівці, окремі індивіди та приватні компанії, які їм платять, насправді не мають ніякого бажання, аби їхню роботу помітили чи ретельно дослідили.
Беручи все згадане до уваги, зазначимо, що робота PR переважно є досить безневинною і часто по-справжньому нехитрою. Проте незалежно від того, чи читаєте ви часопис Garage and MOT Professional, чи дивитеся шоу Good Morning America, ми там, на найвиднішому місці, намагаємося спрямувати потік ваших думок у певному напрямку і часто-густо досягаємо своєї мети.
В усіх розділах цієї книжки я буду розвінчувати міфи, які існують як усередині, так і поза межами сфери зв’язків із громадськістю, у той же час розглядаючи поширені хибні уявлення щодо результатів нашої роботи, найбільш очевидним та поширеним серед яких є те, що «поганого паблісіті не буває». Але спершу…
Отже, Річ Лі – це свого роду псевдонім, адже Лі – це моє середнє ім’я. Своє справжнє прізвище – Сміт – я зазвичай просто відкидаю. Коли мені було 20 років і я тільки починав свою кар’єру у сфері зв’язків із громадськістю, я був переконаний, що Річард Сміт – це найпоширеніше ім’я у світі, тому, відмовившись від нього, я допоможу журналістам легше мене запам’ятати. Впевнений, психіатр знайшов би цьому інше пояснення, проте це найкраще з тих, що в мене є.
За майже десятиліття роботи у сфері PR мені пощастило співпрацювати та
Кайзер Созе – вигаданий персонаж американського нео-нуарного детективного трилера «Звичайні підозрювані», що постає в образі геніального злочинця, чиє ім’я вголос бояться вимовляти навіть найвідчайдушніші головорізи.
