самі в порожній квартирі, я не витримала і порушила всі правила хорошого тону, обірвавши на півслові якусь прописну розумну істину з Віталікових уст невмілим, зате рішучим поцілунком. Від несподіванки Віталік не встиг вчасно зреагувати, і ми зіштовхнулися зубами.
– Може, це непорядно, але я так більше не годна. Зараз же поцілуй мене, – наказала я суворим голосом, хоча й знала, що, згідно з професійно складеною астрологічною характеристикою, я й справді не дуже порядна, хоча разом із тим і консервативна в поглядах та байдужа до чоловіків. Потім суворо подивилася на Віталіка і голосом, ще більш суворим, повторила:
– Ну!
Віталік завагався:
– Та я… – почав він розгубленим тоном, але я вирішила не чекати продовження фрази і знову заліпила йому писок поцілунком. Був би при цьому мій тато або бабця, вони згоріли б зо встиду за нікчемні наслідки мого доброго галицького хованя, але на їх, чи на моє, а можливо, й на наше спільне щастя, при цьому не було нікого, крім нас із Віталіком та пса на канапі в сусідній кімнаті.
Цього разу вийшло вже краще, але я не збиралася зупинятися на досягнутому. Після третьої спроби Віталік розтиснув зуби і ми почали цілуватися вже зі спільної згоди. З кожним разом це вдавалося нам усе краще.
Хвилин так за 15 мені почало здаватися, що час би вже переходити й до подальших дій: йому – намагатися помацати мене за груди, мені – опиратися. Але, оскільки, судячи з Віталікового вигляду, йому так не здавалося або здавалося щось зовсім інакше, довелося мені знову порушити норми поведінки порєдної галицької панни. Спершу я поклала праву Віталікову руку на своє ліве персо, потім сіла йому на коліна і допомогла лівій руці залізти під спідницю. Особливої активності Віталік не виявив і на цьому етапі, але принаймні не опирався.
Так почався новий етап наших стосунків. Згадуючи своє рокерське дитинство і поради Ді Снайдера, я намагалася повторити все те, чого колись навчилася разом з іншим шанувальником Шекспіра. Спочатку трохи заважала Віталікова нерішучість, але поступово ми перестали соромитися одне одного, і наші пестощі стали різноманітнішими та вишуканішими.
Сезон сільськогосподарських робіт невблаганно підходив до завершення, а це означало, що незабаром батьки Віталіка не будуть більше щосуботи ходити на дачу і сидітимуть удома перед телевізором, час від часу з профілактичною метою зазираючи до нас у кімнату. І тоді шанси на перехід наших стосунків із оспіваної багатьма поетами платонічної фази в оспівану багатьма, переважно сучасними, прозаїками фазу інтимну знову стануть мінімальними.
Часом я намагалася переконати себе, що так навіть краще, оскільки існує гарантія не завагітніти. Що, можливо, ті несміливі пестощі, якими ми займалися, дають значно більше задоволення, ніж звичайний статевий акт. Принаймні про щось таке я колись читала. Але порівнювати не було з чим, а припущення мене не задовольняли.
Однієї
