чоловік чи вже «по» страсті. Особливо, коли йдеться про такі неконкретні матерії, як сни. Що, наприклад, повинна думати жінка, коли до неї спочатку звертаються: «Чого являєшся мені у сні?» Так, ніби вона винна.
Але не встигнеш дочитати до кінця, як раптом виявляється: «Являйся, любонько мені. Хоч в сні…»[15] І будь тут мудрий.
Одним словом, складно в українських поетів із пристрастями. Особливо тоді, коли справа стосується освідчення. Європейці давно позбулися цієї проблеми. Німець, наприклад, ще в часи благословенної пам'яті Гайнріха Гайне не соромився виглядати сентиментальним і сказати:
«На оченьки милої любки дивні
Я гарні складаю канцони
На устонька милої любки дрібні
Складаю найкращі терцини».
Що вже казати про відомих здавна своєю галантністю французів чи знаменитих завдяки темпераментові італійців та іспанців.
Українець, у кращому випадку, витисне із себе: «Проклинаю. Цілую. Мовчки».
Така ситуація не могла не вплинути і на почуття та уявлення українських жінок І зокрема на їх уявлення про щастя. Візьмімо хоча б єгиптянок. У них із бажаннями і уявленнями ще з давніх-давен усе просто:
«А якби пригорнувся
До мене близенько
«От знайшлося любе щастя!» —
Мовило б серденько».[16]
Навряд чи така жінка зрозуміє українську поетесу, для якої:
«Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя…»[17]
Чи жінку, для якої «…щастя зіткане з прощань».[18]
Звідки їм там, у Єгипті, знати про наших українських чоловіків, наше українське життя і наші українські проблеми.
Якщо вчитатися у жіночу інтимну лірику, то серед української і тут знаходимо відбиток непростих і часто майже незбагненних суперечностей, які ми щойно простежили у чоловічому поетичному світі: «Навіки мій!»[19] – з гордістю стверджує одна. «Я не скажу і в пам'яті – коханий»[20], – затинається інша. Відгадайте, котра з них українка?
Не важко здогадатися, що при такому способі вираження почуттів страх займає далеко не останнє місце «при страстях» в українській поезії:
– «Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?» —
запитує український поет.[21]
– «Ми стрінемось. Ми будем ворогами. Я вже на тебе меч приготувала»[22], – відповідає українська поетеса.
Треба визнати, вони одне одного варті.
Українська жінка така ж непередбачувана, як і сама українська пристрасть. Тому не варто складати собі про неї стереотипне уявлення на зразок:
«…ти прийдеш до мене самотня, настрашена і сумна, розграбована на всі свої 160 см зросту…»[23]
Звичайно, можна на якийсь момент примусити українську жінку показати свою слабкість і зізнатися:
«…Я дуже тяжко Вами відболіла…»
чи
«Чого являєшся мені у сні?», «Являйся, любонько мені…» (Іван Франко).
«А якби пригорнувся…» (Єгипетська народна творчість).
«Все, все покинуть, з тобою загинуть…» (Леся Українка).
«…щастя зіткане з прощань» (Ліна Костенко).
«Навіки мій!» (Емілі Дікінсон).
«Я не скажу і в пам'яті…» (Ліна Костенко).
«Якби зустрілися ми знову…» (Василь Стус).
«Ми стрінемось…» (Ліна Костенко).
«…ти прийдеш до мене самотня…» (Василь Стус).
