які суттєво ускладнюють людям відповідь на питання «їсти чи не їсти». Наприклад, шоколад. З’ясувати думку фахівців з приводу корисності-шкідливості цього продукту не так просто. Мало того, що вони діляться на дві частини, й одні категорично за корисність, а інші – проти. Це в наукових колах традиційно. Часто буває, що одні й ті ж «авторитетні джерела» спершу рекомендують (гормон щастя, поживні речовини, стимуляція діяльності мозку), а потім застерігають (псуються зуби, розвивається атеросклероз, збільшується кількість холестерину). У мене є ціла колекція подібних публікацій, які я з відчуття професійної солідарності не показую Любі, але питання журналістської чесності в цьому випадку непокоїть мене досить сильно. Я навіть помітила деяку сезонну періодичність таких публікацій. Наприклад, журналіст Ю.В. з видання «Аргументи і подробиці» пише про здоровий вплив шоколаду на організм переважно у середині січня, а потім, приблизно у серпні, сам себе спростовує. Причому тексти його статей з року в рік друкуються практично без змін, іншою є лише марка шоколаду, яка рекомендується або не рекомендується. Те саме стосується цілого списку продуктів: червоного вина, молока, вершкового масла, білого хліба, я вже не кажу про поділ продуктів на канцерогенні та нешкідливі. Загалом, якщо вірити усім цим публікаціям, як, наприклад, робить Люба, отримуєш досить різноманітне меню, бо їси загалом усе те саме, що й люди, які не бережуть свого здоров’я, але завжди без задоволення, бо їси не те, що хочеш, а те, що корисно, і не тоді, коли хочеться, а коли радять фахівці, котрі вже забули, що саме радили попереднього разу. А корисно це насамперед для виробників та видань, яким заплатили за приховану рекламу.
Люба ставиться до мого скептицизму поблажливо, цитує принагідно фаустівського Бакаляра: «Кому за тридцять літ поверне, того пиши за упокій» і вважає, що незабаром я сама все зрозумію, бо речі, пов’язані з віком, немає сенсу пояснювати молодшим від себе. Мені здається, що вона явно перебільшує ті глобальні зміни, які відділяють мене 29-річну від мене ж 30-річної. Але можливо, вона таки справді знає, про що говорить, і через якихось півроку я теж вирішу викинути мікрохвильову пічку, чи навпаки, поливатиму кетчупом навіть сиру моркву, а сиру моркву вживатиму тільки тоді, коли не залишиться іншого виходу. Можливо, мені раптом почнуть подобатися цілком несподівані речі, і я відрощу волосся, аби щоранку закручувати його у хирляву «дульку», добротно сприскуючи її лаком, накуплю собі ангорових светрів та безрозмірних джинсових спідниць, перестану користуватися дезодорантом і збиратиму гроші на шкірянку та дублянку.
Вода тече з душу потужним струменем, що потроху втрачає свою непрозорість, і під нього уже не страшно залазити. Разом із брудом, кавовим порошком та сонливістю вода змиває напад ранкової іпохондрії. Хоча щодо бруду немає остаточної впевненості, адже попри суттєве послаблення концентрації іржавого кольору, зовсім чистою вода в душі не буває ніколи. Принаймні у моєму рідному місті. Душ такого кольору часто
