таке навіть у французьких фільмах рідко трапляється.
– Я онук двоюрідного брата, не однофамілець, – сказав Тичина. – Але поетичний талант не успадкував.
Лисуватий, що приємно – лисини не соромиться і не начісує на неї поодинокі довгі пасемця волоссячка, товстун, і це йому навіть личить, віком ближче до сорока, ніж до п’ятдесяти, округла, акуратно підстрижена борода, у яку він посміхається так часто і так таємниче, що здається, ніби відпущено її спеціально задля посмішок, курить люльку, яку набиває вишневим тютюном, і уважно дивиться в очі під час розмови. Швидше за все неодружений, можливо, кулінар і точно затятий скептик, невразливий до жіночих чар. Обов’язково має мастифа, у крайньому випадку французького бульдога, антикварні меблі у помешканні й велику колекцію класичної музики.
Михайло Іванович давно знає Сніжану Терпужко, передплачує КРІС-2 з першого номера і не читає бульварної преси. Під час моєї розповіді про містера Арнольда слідчий таємниче посміхається у бороду, тому я не знаю, вірить він мені чи ні.
– Бачив я таких консультантів. Їм здається: достатньо привезти сюди західні рецепти, і все відразу стане, як у Європі. Не знають специфіки ринку, місцевої ментальності. А консультувати їдуть. Їх тут грабують, викрадають, а вони далі їдуть. Видно, вигідно це їм. А дружина його дзвонила?
– Ні.
– Це дивно, вже мала би зчинити рейвах.
Це «зчинити рейвах» у вустах тигиринського міліціонера добило мене остаточно, хоча з іншого боку, в устах далекого родича одного з найбільших українських поетів це прозвучало цілком логічно. Ще трохи, і я розридаюся від розчулення.
– Сподіваюся, він залишив свій домашній телефон, – продовжив Михайло Іванович. – Бо в гаманці, знайденому в «Інтерекстримі» після святкування вашою газетою 500-го номера, були тільки візитки з телефонами фірми, за жодним не підносять слухавки.
І знову не «трубку», що звучало б логічно, і навіть не «трубки», що ще можна було б собі уявити, жодного «не підходять до телефону», а саме «не підносять слухавки». Це він спеціально, щоб справити враження, чи генетично успадкована підсвідомість спрацьовує?
З усіх працівників редакції я провела з Арнольдом найбільше часу, бо перекладала для нього протягом двох тижнів його візиту. Цікаво, чи падає на мене через це більша підозра, ніж на інших. Загалом кожен, хто був на святкуванні, змушений буде довести своє алібі. Що досить непросто, бо завжди важко адекватно відтворити послідовність подій під час вдалої забави. Як сказав мені все з тою ж таємничою посмішкою крізь вуса Михайло Тичина, ніхто із присутніх на святкуванні не зміг згадати, коли містера Арнольда бачили востаннє. Це означає, що мене викликали на допит останньою. Добре це чи погано?
Зникнення містера Арнольда виявила Сніжана, і трапилося це вже в той момент, коли почали збиратися додому. Тобто десь під ранок. Відразу повідомили міліцію.
Я
