наш паспорт на міжнародній арені. Та мене передусім непокоїть, чи не стане наш паспорт предметом купівлі-продажу в руках спритних гендлярів у наш нелегкий час? Хто боронитиме наше громадянство від липкоруких пройдисвітів без честі і совісті? І чому мовчать мої брати з письменницького цеху? З ким ви, працівники пера?
А от я не мовчу. Коли треба, я стаю поетом-трибуном. Бо слово – то моє єдине літературне кайло. Написав нову квінтьєму «Про український паспорт». Патріотичну. Зразок моєї громадянської лірики і принципової життєвої позиції у відстоюванні права України на своє достойне місце серед європейських держав.
ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ПАСПОРТ
«Я – комуніст».
І цим усе сказав.
Борис Олійник
Я гордо вам скажу: я – щирий українець.
Та цим я ще не все сказав.
Коли б я заявив, що я якийсь малієць,
А чи то турок, мавр, чи сомалієць,
Тоді б мене впритул ніхто не помічав.
Колись я повертався із Британії додому,
Запхав чотири пари джинсів в «дипломат»,
І щоб не хвилюватися, прийняв у барі рому,
Та все не знав, як підстелить собі солому,
Якщо причепиться падлючий митник-кат.
Я не люблю ніде дарма грошей платити,
Тому у декларацію вписав лишень дві пари,
Блідий підходжу до контролю, хочу пити,
І тут той шкуродер велить мій кейс відкрити,
Ну все, пропав, все відберуть кордонів яничари.
Та я ж не казна-хто, я представник країни,
Чий прапор над планетою достойно майорить,
Дістав я паспорта з тризубом – гербом Вкраїни,
Який вже знають й греки, й шведи, й фіни,
А цей орел щось очі опустив і все мовчить.
Тихенько тицьнув йому в лапу шоколадку,
І враз той декларацію без шуму підписав, —
«Усе о'кей, проходьте, прошу пана, на посадку,
У вас усе відповідає міжнародному порядку», —
Й прогнувся весь. І честь так запопадливо віддав.
31 березня, середа
Подзвонив Назарові, прочитав йому нового вірша. Назар сказав, що я ще раз підтвердив свою високу марку небайдужого українця. А нині це особливо важливо, коли скурвилися практично всі, дбають не про українську ідею, а лише про власну кишеню. Сказав, що такого вірша було б добре на музику покласти. І ввести до шкільних підручників для обов'язкового вивчення напам'ять. Щоб юне покоління мало чіткі життєві орієнтири. І завдяки такій літературі ми протримаємося, вистоїмо, переможемо.
Гарні слова сказав Назар. Але треба зробити і щось практично. Отож поїхав на Окружну, роздав тамтешнім красуням свою останню збірку сонетів «Любов і вірність» із автографом. Дівчата щиро раділи, просили не забувати, приїжджати ще. А те, що у краль з Окружної нелегка робота і непроста доля, так хто у тому винен? Час, тільки цей невгамовний, розхристаний час на зламі століть. Що маємо, те маємо. Як писав Девід Герберт Лоуренс, усяк живе, щось продаючи. До речі, у мене
