прийшли. Вина мені дівиця наливає,Ми випили на брудершафт, поцілувались,
Тут незнайомка, кваплячись, усе з себе скидає,
І всього зайвого позбутися мені допомагає,
І пристрасно ми стоячки хвилинку обіймались.
Нарешті ліжко! Ластівка моя уся тріпоче,
Намацав хутко її білі груди – чудо із чудес!
«Вже йди до мене», – звабниця шепоче,
Мого проникнення вона несамовито хоче,
І ми удвох без сну всю ніч літали до небес.
Любилися нестримно, палко, просто очманіли,
Фантазіям, рукам й тілам обоє дали волю,
На вигадки були майстри, бо ми всього хотіли,
Спинялись трохи відпочить, і знову мали сили,
I я відчув, що покохав нову знайому Олю.
11квітня, неділя
Подзвонив Емік, сказав, що вже переглянув «Еммануель», «Грецьку смокву» та «Глибоку горлянку». Фільми – те, що лікар прописав! Сказав, що відчуває, що все життя себе обкрадав. Але час ще є.
Чомусь згадалось гасло мого дитинства «Африка прокидається!».
12 квітня, понеділок
А натхнення не полишило мене і сьогодні. Писалося про кохання, що характерно. У форматі квінтьєми, що теж характерно.
ПРО МОЮ НАТУРНИЦЮ
Майстерню мав я на Андріївськім узвозі,
Де у вихідні вся наша братія митців гуляла,
А в будні, на моєму дерев'яному порозі,
Пройшовши по маленькій звивистій дорозі,
Приваблива натурниця опівдні вже стояла.
Заходить досередини, чарівно усміхнеться,
Огляне витвори мого останнього малярства,
А в мене серденько вже стугонить і рветься,
Не в силі витримать, коли ж та роздягнеться,
Щоби побачити всі самоцвіти її царства.
А та, неначе справді хоче хіть мою дражнити,
Неквапом так, поволеньки зніма панчохи, блузку,
O Господи, хіба таке спокійно можна пережити?
Де сили взяти, щоб тут просто не зомліти?
Чи це підвладно витримати серцю й мозку?
Бісиця хитра робить так щораз, не поспішає,
Затим пита: «А де ж цукерки, фрукти, кава?»
Без ліфчика і трусиків на мій диван сідає,
Закине ніжку на стілець, журнальчика гортає,
Й сміється радісно, моя зваблива пава.
Бігцем несу їй мед, горішки, чашку чаю,
Забуду, що вона прийшла, щоб позувати,
Примощуюся поруч, і цілую, і зітхаю,
I дівчина розводить руки, і я її вже маю…
Ну хто тут буде кидати таке і малювати?
13 квітня, вівторок
Сьогодні вже писалося якось само собою. Швидко і якісно. З натхненням. З почуттям. Як то кажуть, що далі в море входиш, то воно приємніше.
ПРО МОЮ ПОДРУГУ
А ще була у мене ловка сіроока молодиця.
Віддавши вранці чоловіку данину мізерно,
Наторохтівши купу нісенітниць, як лисиця,
Летіла на побачення зі мною, мов та птиця,
І
