кажучи, щороку «Відкриття полювання» буває двічі: першого серпня на птицю, а першого листопада на звіра, але якось уже так утрадиційнилося, що за урочисте, коли хочете, свято серед мисливців вважається перше відкриття, коли після довгої перерви у вас у руках знову улюблена вами рушниця і ви знову маєте змогу не тільки, сказать би, поповнити свої продовольчі ресурси, не тільки допомогти державі в м’ясозаготівлях, а й задовольнити себе як природознавця, природофіла й спортсмена.
Полювання, як бачите, не якась там легковажна дурничка, не дрібничка, а дуже й дуже поважна справа, особливо для таких громадян, як ми з вами…
…………………………………………………………………………..
Відкриття…
Скільки турбот, хвилювання, нервозності, доки все в тебе буде в порядку: і рушниця, і набої, і одежа, і рюкзак, – одне слово, все, що потрібно для серйозного, добутливого полювання…
А куди їхати?!
А з ким їхати?!
Куди їхати?!
Ну, як ви одразу зможете вирішити, куди їхати, коли сьогодні вам кажуть:
– Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять. Оце вчора приїздила звідтам молодиця, так казала, що її свекрові кум його казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?!
– Поїдемо! Тільки в мене набоїв обмаль!
– А навіщо вам багато набоїв! Та там з одного набою торік по 24 качки били. П’ять набоїв – сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазі. Важка птиця: більш як сто двадцять штук не піднесете!
Завтра ви почуєте:
– Куди на відкриття?
– Думаю до Борисполя.
– До Борисполя? Чого? Хіба на сухому качки плавають?!
– Як «на сухому»?!
– Та там же озера повисихали! Та там за весну й за літо ніхто навіть і не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетіло, було, туди чималенько табунів, покружились трохи й усі на Носівку! Чули про Носівку?!
– Чув.
– Так там з усього Лівобережжя качки ще навесні позбирались. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили. А на луках через гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді, траві нема де рости, – не знають колгоспники, чим худобу годувати. Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!
– Ну! Поїдемо на Носівку!
Іще через день:
– Драстуйте! Готові до відкриття?
– Готовий.
– На Яготин?
– Ні, на Носівку!
– Тю! За жабами?!
– За якими жабами?
– Та в Носівці самі жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тільки на Яготин. От там качки…
І т. д. і т. п.
З ким їхати?
Ах, доле моя!
Та хіба ж єсть серед мисливців, серед людей, що люблять тихі вечори над озерами, що чують ніжний шелест очеретів, що пам’ятають: «Тихше, тихше, не диши, нас почують комиші…»,
