style="font-size:15px;"> [11] Обдарований розумом радше розсудливим, ніж проникливим, я охочіше засвоював дисципліни спасенного і благого спрямування, а переважно схильний був до моральної філософії, а також до поезії, до якої з плином часу охолов, захопившись Священним Писанням, в якому знайшов приховане блаженство, раніше нехтуване мною, а поезія відтак залишилася для мене тільки засобом красномовства. Та з найбільшим завзяттям брався я до вивчення давнини, бо часи, в які випало мені жити, не до вподоби мені були, і якби не відданість моя тим, кого любив, то волів би я радше бути народженим у будь-яку іншу добу; отож, щоб забути свої часи, душею завжди тягнувся до минувшини. Через це я зачитувався творами істориків, хоча мене й бентежили розбіжності в них, що спричиняють сумніви, які я долав, керуючись більшою ймовірністю викладеного або ж більшою авторитетністю викладу як такого.
[12] Мова моя була, як стверджували, ясна і переконлива; хоч мені вона видавалася слабкою і туманною. Зрештою, у повсякденних розмовах з друзями та знайомими я ніколи не дбав про красномовство, і, по щирості, мені дивно, що кесар Август виявляв у цьому педантизм. Але в разі, коли я відчував, що суть справи, або конкретне місце, або співрозмовники потребують іншого ставлення, я докладав зусиль, щоб домогтись виразності; а чи справляв належне враження, про те судити тим, перед ким тримав слово. Також гідно прожите життя я ставив вище за красне слово, бо марною є слава, зажита самою пишномовністю.
[13] Я походив з родини чесних флорентійців, скромного достатку, чи – як сказати вже по правді – майже нужденних, вигнаних з вітчизни, через що й народився в Ареццо, на світанку в понеділок першого серпня в рік 1304-й від народження Христа.
[14] Відтак, почасти за велінням долі, почасти за моєю власною волею, моє життя дотеперішнє розподілилось у такий спосіб: перший рік свого життя, не до кінця, я згаяв у Ареццо, де природа привела мене на світ, наступні шість років в Інчізі, у батьковому маєтку, заледве у чотирнадцяти милях від Флоренції20. По поверненні моєї матері з вигнання восьмий рік я згаяв у Пізі, а дев’ятий і подальші – у Заальпійській Галлії, на лівому березі Рони, в місті, що зветься Авіньйон, де римський первосвященик Церкву Христову тримає – і тривалий уже час тримає – у ганебному вигнанні, хоч трохи років тому Урбан V начебто намірявся повернути її на законне місце21.
[15] Задум цей його, як відомо, звівся на ніщо, та мені особливо прикро, що папа ще за життя не розкаявся у цій добрій справі. Проживи він трішечки довше22, він, неодмінно дізнався б, якої я думки про його від’їзд. Я вже тримав у руці перо, коли він раптово полишив свій славний намір, а разом з ним також і життя. Нещасний! Наскільки щасливішою була б його смерть перед вівтарем Петра і у власному домі! Оскільки якби його наступники залишилися в Римі, то йому належав би почин благої справи, а якби вони пішли відти, його заслуга представлялась би тим блискучішою, що наочніше бачилась би їхня провина. Втім, дальші мої нарікання тут недоречні.
[16]
Римська миля (mille passűs) = 1478,7 м.
Урбан V, уроджений Ґійом де Ґрімоар (Guillaume Grimoard); 1309 (або 1310) – 19 жовтня 1370. На спонукання Петрарки і Бригітти Шведської, а найбільше – через англо-французькі війни, зробив перші кроки до повернення в Рим, прибувши туди 1367 року.
5 вересня 1370 р. папа вирушив морем у Францію, а 19 жовтня помер в Авіньйоні.
