Рубаї. Омар Хайям

      Від хліба, що Творець нам посилає,

      Ніхто й малої скибки не відкрає.

      Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,

      I не турбуйсь про те, чого немає.

                Не бійсь, як серце я покину без керма:

               Воно – як океан, у нього меж нема.

               А суфій6 – глек вузький, пітьми по вінця

                                                                             повний:

               Дай крапельку йому – і вже він без ума!

      Як жалко, що весна моя скінчилась

      I книга юності навік закрилась!

      Та пташечка, що молодістю зветься,

      Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

      Якби мені до рук – скрижалі Долі,

      Я розписав би їх по власній волі!

      Із світу вигнав би всі смутки, болі,

      Чолом небес досяг, не жив би долі!

      Твій ворог – небеса коловоротні.

      Без друзів ти, всі дні твої самотні.

      Будь сам собою, не гадай про завтра,

      В минуле не дивись, живи сьогодні!

      Минають весни, зими пробігають,

      Листочки книги нашої гортають.

      Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

      Ніяких ліків од журби не знають.

      Хай кожна мить, що в вічність промайне,

      Тебе вщасливлює, бо головне,

      Що нам дається тут, – життя: пильнуй же!

      Як ти захочеш, так воно й мине.

      Що глина гончарам? Не варт нічого!

      Нікчемний прах! А розсудили б строго,

      Вони б її не м’яли й не топтали:

      Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

      Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»

      I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»

      Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,

      Ми надолужимо у місяць рамазан!