я порушу?Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов,
чому я зникнуть мушу.
41
Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.
42
Я за Джемшідів трон і черепка не дам.
Вино поживніше за страви Маріам8.
Зітхання вранішнє з грудей п’яниці краще,
Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам9.
43
До гончара недавно я забрів,
Що з глини й Бога б виліпить зумів.
Та бачив я (сліпий хіба не бачив),
Що він не глину мне, а прах батьків.
44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невірний і найгірший із гуляк, —
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!
45
Навіщо хмуриться і день у день журиться?
На цім шляху тобі не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всі наші справи.
Долі Скорися загодя – так мудрому годиться.
46
Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,
За тиждень схиляться і спорохніють долі.
Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —
I не зоглядишся – як стануть луки голі.
47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той світ надійніший за це життя обманне.
Дав душу в позику мені Господь – і я
Знов поверну її, коли мій строк настане.
48
Цей світ – прихилище для звірів і людей,
Світань і сутінків стобарвний мавзолей,
Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,
Кістки Баграмові, що поглинає глей.
49
Що я живу й помру – хто з того користь має?
З верстата нашого хто полотно знімає?
Небесне полум’я найкращим людям очі
Щодня випалює – й хоч би димок! Немає.
50
Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,
Ніхто не розбере письмо незнане.
Є наша бесіда біля завіси:
Завіса упаде – і нас не стане.
51
В житті недовгому не сподівайсь відради:
Тут кожна грудочка – Джемшіди й Кай-Кубади.
Цей світ – та що цей світ?
Увесь великий всесвіт —
Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.
52
Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою малою!
53
Найкращу з гурій дай, замість вина налий
Живущої води у келих золотий,
Мати Ісусова.
Суфійський шейх.
