Вибрані вірші. Павло Тичина

      Цвіт в моєму серці.

      Ясний цвіт-перво́цвіт.

      Ти той цвіт, мій друже,

      Срібляни́й перво́цвіт.

      Ах, ізнов, кохана,

      Де згучала рана, —

      Квітне цвіт-перво́цвіт!

      Слухаю мелодій

      Хмар, озер та вітру.

      Я бриню, як струни

      Степу, хмар та вітру.

      Всі ми серцем дзвоним,

      Сним вином червоним —

      Сонця, хмар та вітру!

      Десь краї казкові,

      Золоті верхів’я…

      Тільки шлях тернистий

      Та на ті верхів’я.

      Ходять-світять зорі,

      Плинуть хвилі в морі —

      В ритмах на верхів’я!

      Світ в моєму серці,

      Мрій тано́к, світа́нок.

      Ти той світ, мій друже,

      Зоряний світанок.

      Я твої очиці,

      Зорі, зорениці —

      Славлю як світанок!

      Не дивися так привітно,

      Яблуневоцвітно.

      Стигнуть зорі, як пшениця:

      Буду я журиться.

      Не милуй мене шовково,

      Ясно-соколово.

      На схід сонця квітнуть рожі:

      Будуть дні погожі.

      На схід сонця грають грози —

      Будуть знову сльози!

      Встали мати, встали й татко:

      Де ластовенятко?

      А я тут, в саду, на лавці,

      Де квітки-ласкавці…

      Що скажу їм? – Все помітно:

      Яблуневоцвітно.

      Подивилась ясно, – заспівали скрипки! —

      Обняла востаннє, – у моїй душі. —

      Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.

      Заспівали скрипки у моїй душі!

      Знав я, знав: навіки, – промені як вії! —

      Більше не побачу, – сонячних очей. —

      Буду вічно сам я, в чорному акорді.

      Промені як вії сонячних очей!

      З кохання плакав я, ридав.

          (Над бором хмари муром!)

      Той плач між нею, мною став —

          (Мармуровим муром…)

      Пливуть молитви угорі.