консультації.
– Оцей так собі нічого, – промовив молодик і вказав на кабріолет.
Я похитала головою.
– Ви вже колись їздили у відкритому авто? – запитав він. – Чи відчували, як вітер віє довкола вашого красивого носика?
Я перелякано глянула на нього.
– Скільки вам запропонували за ваше старе авто? – запитав він.
– Дві тисячі, – відповіла я й одразу ж розсердилася сама на себе.
Коли ми разом зайшли до автомобільного салону, я довірила всю справу йому. На жаль, я соромлюся торгуватися. Левін же навпаки – махлював, немов продавець коней. Я була зворушена результатом, хоча, якщо чесно, не хотіла такого несерйозного автомобіля.
Проти власної волі за якусь мить я таки сиділа під час пробної поїздки на місці поруч із водієм. Левін був за кермом, а продавець із заднього сидіння горланив мені у вухо переваги цього авто.
– Чому ви коротко підстригаєте свої білі локони? – запитав Левін. – Це ж, мабуть, так прекрасно, коли вони розвіваються…
– Самі собі купіть кабріолет, якщо він вам аж так подобається. І розпускайте своє власне біле волосся за вітром…
– Для нас, студентів, це недосяжна мрія.
То он як пояснити ту вбогу куртку-бомбер, придбану на секонд-хенді. Бідолаха.
Через дві години занадто червоний кабріолет стояв перед вікнами моєї квартири, а я підписала договір про купівлю автомобіля на виплат.
Протягом наступних днів мене не покидала підозра, що Левін – таємний співробітник автосалону, адже при купівлі коней теж у хід ідуть усі методи. Але я помилилася.
Недільного ранку довготелесий зайшов по мене.
– У таку чудову погоду… – розпочав було він.
Я пояснила, що пишу дисертацію і саме тому працюю в аптеці лише на пів робочого дня, ну, і вихідні мені, власне, потрібні для того, щоб сидіти за написанням роботи. Треба ж колись її нарешті закінчити.
Левін сидів за кермом. Він подарував мені сонячні окуляри, модель з барахолки. У них я була схожа на зірку шістдесятих. Про мене, звісно ж, можна сказати, що я маю добре серце і що дуже товариська, але компліменти про свою зовнішність сприймаю вкрай обережно.
Як згодом виявилося, Левін не був ніяким авантюристом. Він був наділений позитивною рисою – дивуватися всьому, немов дитина.
– Такого красивого саду я ще в житті не бачив! – зізнався він, коли після нашого повернення оглядав квартиру.
При цьому мій балкон не відрізнявся від тисячі інших, яких приклеїли до двокімнатних квартир у новобудові. Щоправда, я таки справді люблю квіти: у ящичках вилися жовті, червоні та помаранчеві красолі, у горщиках цвіли троянди, герані й навіть лілії, металеве поруччя граційно обвивав рожевий та білий горошок.
Щоб затримати його біля себе на довший час, я взялася пришивати йому напіввідірваний ґудзик.
Він
