Що я тепер скажу йому? Як поясню?
– А може, не треба нічого пояснювати? – підказала Люсі.
Незабаром маленький загін опинився на узліссі, звідки навіть крізь нічну пітьму можна було розгледіти курган, який невідомо коли насипали над Кам’яним столом жителі Нарнії.
– Що ж це робиться? – обурено прошипів Тіквік. – Де охорона, чати, вартові? Нас повинні були гукнути ще на підході!
– Тихіше! – зашикали на нього з усіх боків, бо в цю хвилину Аслан зупинився і повернувся до дітей, чекаючи, доки вони підійдуть. На мить усі зам’ялися – їм було і радісно бачити його, і боязно від того, що вчасно не послухалися, але потім хлопці рішуче ступили крок уперед, і Люсі посунулася, даючи їм дорогу. Сьюзан і Тіквік залишилися на місці, а гном навіть якось зіщулився, увібрав голову в плечі та ще й пригнувся.
– О, Аслане, – тільки й сказав Пітер, опускаючись на одне коліно і підносячи важку лапу Лева до своїх губ, – який я радий. І як мені соромно. Я взявся вести інших, та не гідний з мене вийшов поводир…
– Любий мій сину! – привітав його Лев. Потім повернувся до Едмунда: – Ти зробив усе, що було в твоїх силах. Дякую тобі!
Потім запала важка пауза, і нарешті почулося:
– Сьюзан!
Сьюзан у відповідь не зронила ані слова, і всім здалося, ніби вона нечутно плаче.
– Підійди до мене, моя дитино, – промовив Аслан. – Ти дала волю страхам у своєму серці. Підійди ж до мене, я вдихну в тебе сміливість і відвагу. Так краще?
– Трохи, – кивнула Сьюзан.
– А тепер, – гучніше промовив Аслан, і в його голосі діти вловили знайомі нотки гарчання і помітили, як хвіст його заходив із боку в бік, – де ж цей маленький гном, відомий боєць на мечах і великий лучник? Де цей син землі, що не вірить у левів? Ану, підійди-но сюди! – Останні слова він уже прогарчав на повний голос.
– Хо-хо-ховрахи-зя-зя-зяблики, – пробелькотів блідий, як привид, Тіквік. Діти, що добре знали Аслана, розуміли, що гном йому подобається, але не дали взнаки, а гном злякався не на жарт. До цього він узагалі не бачив левів, а такого й поготів. Та він не розгубився і зробив єдиноможливе розумне – не зволікаючи, наблизився до Аслана.
Чи доводилося читачеві бачити, як кішка переносить кошеня, схопивши за шкварку? Якщо так, то читачеві легко буде уявити собі, що трапилось далі. Аслан підхопив Тіквіка за комір і злегка труснув його, від чого його обладунки загриміли і посипалися додолу, як каструлі й сковорідки у майстерні лудильника, потім – ф’юіть! – і гном злетів у повітря, перекидаючись через голову, мов акробат. Він, звичайно, був у повній безпеці, але цього не знав і геть злякався. Біля самої землі гнома підхопила м’яка лапа; його поставили на землю так само обережно й дбайливо, як кішка ставить своє кошеня.
– То як, сину землі, чи ми потоваришуємо? – запитав Аслан.
– Г-га-гадаю, що так, – насилу вимовив, відсапуючись, Тіквік.
– Ну то
