Цей жах покаже справжню силу Інтернету в дії.
Але раптове падіння Мосула показало, що комп’ютеризована війна має й інший бік. Ісламська Держава, що не мала реальних можливостей кібервійни, організувала військовий наступ як вірусну маркетингову кампанію і перемогла, чого не мало би статися. При цьому мережі не зламували, а змінювали інформацію.
Протягом наступних місяців неймовірний поступ ІДІЛ тривав. Угруповання набрало понад 30 тисяч іноземців із близько ста країн, щоб приєднатися до боротьби в самопроголошеному халіфаті. Експорт його повідомлень був не менш успішним. Немов якийсь демонічний McDonald’s, ІДІЛ відкрила понад десять нових франшиз повсюди: від Лівії та Афганістану до Нігерії та Бангладеш. Там, де франшизи були неможливі, пропаганда ІДІЛ спонукала до дії «самотніх вовків», організовуючи терористичні атаки від Парижа та Сіднея до Орландо й Сан-Бернардино. Інфекція страху набула більшого поширення, ніж будь-коли раніше. Опитування показало, що американці раптом почали більше боятися тероризму, ніж після подій 11 вересня. І все завдяки майстерності ІДІЛ у використанні соцмереж.
ІДІЛ була лише провісницею ширших, глобальніших явищ. У центрі руйнівної сили та надзвичайного успіху лежали технології, а не якийсь там геній на боці джихадистів. І технології ці були доступними для всіх. Те саме могли робити й інші. Фактично так і робили.
Під час сирійської громадянської війни, за якої ІДІЛ уперше заявила про себе, майже кожне терористичне угруповання використовувало YouTube, щоб набирати людей, збирати гроші та готувати бійців. Своєю чергою, режим сирійського президента Башара аль-Асада використовував Instagram, щоб демонструвати світові дружнє обличчя, – і водночас труїв газом власних громадян. Коли російські війська анексували Крим і застрягли на сході України, росіяни починали свої набіги онлайн, розпалюючи заворушення. Під час наступних битв солдати з обох сторін тролили один одного на сторінках соціальних мереж. Так само і Сили оборони Ізраїлю (СОЇ) та бойовики Ісламського руху спротиву (ХАМАС) вели численні Twitter-війни перед світовою аудиторією. СОІ сприйняли цю боротьбу (і те, як вона впливала на думку світової громадськості) так серйозно, що кількість лайків та ретвітів впливала на вибір цілей і розробку наземних операцій. В Афганістані НАТО й Талібан уїдливо коментували твіти одне одного, перемежовуючи глум із кадрами боїв. Повсюди збройні угруповання та уряди взялися організовувати інформаційні операції й військову пропаганду, що стало частиною Інтернету нарівні з нескінченними дурнуватими мемами та котиками.
Усе це повернуло історію конфліктів догори дриґом. Так само як колись Інтернет «підірвав» світи розваг, бізнесу та побачень, тепер він підривав світ війни й політики. Це була революція, яку не міг ігнорувати жоден лідер, група, армія чи держава.
Усі помітили, як звичне стало новим, коли у 2016-му до Мосула повернулася відновлена
