тiльки хату вимела, ще й смiття покинула зараз за порогом. Мотря вже сердито поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика. Виплескала вона хлiб, посаджала в пiч i подала на стiл обiд. Борщ вийшов несмачний. Свекруха тiльки ложку вмочила й не їла борщу.
– Недобрий, дочко, сьогоднi зварила борщ. Мабуть, i сьогоднi сало збiгло, – сказала Кайдашиха.
– Бо ви, мамо, не дуже помагали менi варити, а в мене не десять рук, а тiльки двi, – одрiзала Мотря.
– Хто видав так говорить матерi! – сказала Кайдашиха навчаючим голосом. – Коли не вмiєш гаразд, то треба вчитись. I я не вмiла, але пани вивчили мене на економiї.
– Я, хвалити бога, панщини не робила й у панiв не вчилась, – знов одрубала Мотря.
Кайдашиха замовкла й прикусила язика. Вона догадалась, що Мотря не замовчуватиме.
Настала субота. Роботи було ще бiльше. Кайдашиха тiльки хату замела та й сiла коло вiкна старi сорочки латать. Мотря пiдмазала стiни, обмазала комин, грубу, припiчок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина i роздивлялась, чи добре невiстка помазала.
– Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже вiхтем, а так, моє серденько, дрiбненько та дрiбненько перше вподовж, а потiм упоперек, отак, отак, отак! А то, бач, скрiзь вiхтi знать, – сказала Кайдашиха. Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний i тiльки де-не-де було знать вiхоть.
– Матерi було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, – несмiливо обiзвалась невiстка.
– Я, серце, бувала в свiтах i знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панськi покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собi навчишся, – сказала Кайдашиха та й знов сiла коло вiкна шити, ще й пiснi затягла.
– Чи ти, стара, здурiла на старiсть, чи що? – обiзвався Кайдаш. – Сьогоднi субота, а вона пiснi затягла.
Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невiсткою.
Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком i вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невiстку кричать, а далi й докоряти. Мотря насилу вдержувала язика й тiльки поглядала на свекруху сердитим оком.
Настала Пилипiвка. Потяглися довгi, як море, ночi. Молодицi на селi почали вставати вдосвiта прясти.
– Мотре! – кричала з печi Кайдашиха. – Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже третi пiвнi проспiвали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?
Мотря встала, засвiтила свiтло, розпалила в челюстях трiски й сiла коло печi прясти. Карпо й Лаврiн повставали й стали коло припiчка ногами м'яти коноплi, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла пiвпочинка й почала приставлять до печi обiд, як Кайдашиха злiзла з печi й сiла за гребiнь. Вже надворi стало свiтати. Мотря стала оджимать сорочки з вiдмоки, а Кайдашиха навiть хати не вимела.
Дiло нiби горiло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печi. Кайдашиха разiв зо два одсунула горщик од жару, вимiшала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю
