Карпо житиме через сiни в противнiй хатi.
– О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! – сказав Довбиш, випроводжаючи сватiв за ворота.
– Де вже, щоб мої сини та не помирились! На цiлому свiтi нема таких слухняних дiтей, як мої сизоперi орли! – хвалилась Кайдашиха, виходячи через ворота на вулицю.
– Прощайте, зоставайтесь здоровi! Спасибi вам за хлiб, за сiль та за вашу ласкавiсть! – прощалась Кайдашиха, гукаючи за ворiтьми.
III
Пiсля другої пречистої Карпо повiнчався з Мотрею. Чотири днi грали музики, чотири днi пили й гуляли гостi в Довбиша.
В четвер ранесенько, тiльки що почало на свiт благословиться, Кайдашиха прокинулась i збудила невiстку.
– Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печi, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полiнах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорiлись. А як приставиш окрiп, то пiди видiй корову та оджени вiвцi до череди.
Мотря прокинулась i через сон насилу розчовпала, що свекруха вчить її розкладать дрова в печi, неначе її й того мати не навчила. Мотря встала, розпалила в печi й приставила чавун з водою.
– Пiди ж, моя доню, видiй корiвку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! – застогнала на печi Кайдашиха, укриваючись рядном.
В хатi ще всi спали. Мотря пiшла, видоїла корову, процiдила на цiдилок молоко й погнала до череди корову. Вертається вона в хату, а свекруха спить на печi, аж хропе.
– Чи одiгнала до череди? – спитала спросоння Кайдашиха, прокинувшись. – Вiзьми ж, моє серце, начисть картоплi на борщ та накриши бурякiв, а я ось зараз встану та покажу тобi, як борщ накидать.
Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печi й встала тодi, як надворi зовсiм розвиднiлось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплi, бурякiв та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невiстчинi руки. Розумна Мотря й собi спiдлоба поглядала на свекруху й постерегла той косий погляд.
Кайдашиха помолилась богу й почала знов навчати невiстку, як наливать борщ, як затовкувать, коли вкидати сало. Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась i за холодну воду.
– Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накришиш сала на вишкварки до кашi, – знов порядкувала Кайдашиха, згорнувши руки, а далi знов полiзла на пiч, заохала й знов лягла одпочивать.
Мотрi стало легше, що свекрушинi очi не слiдкують за її руками. «Але чом оце свекруха не береться до роботи?» – подумала вона.
Кайдашиха була зовсiм здорова й дурила свою невiстку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робiтницю, i почала залежуватись. В печi зашкварчав горщик.
– Мотре! – крикнула вже не дуже солодким голосом свекруха з печi. – Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збiжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.
Мотря
