живе в злагоді з воєводами й боярами новгородськими, здобуває князеві – княже, собі – своє.
А вже тут, у Новгороді, Добрині було що брати. Князь мав свій терем і двір у Ракомі, перевесища, лови, ліси й землі, Добриня одержав від князя пожалування – терем з клітями й підклітями й дворище над Волховом; князь держав у своїх руках скотницю Новгородської землі, у теремі своєму Добриня мав кілька міхів із золотом і сріблом.
Так і жив Добриня – у великій любові й приязненстві з князем Володимиром, у повній згоді з новгородським боярством і воєводством, які самі шукали з ним дружби, бо Добриня – права рука князя Володимира.
А боярам і воєводам є про що дбати – у Києві була Гора, де сиділи й звідки правили землею князь із боярами й воєводами; у Новгороді також був свій град над Волховом, де за ровами й валами, за високою стіною сиділи в теремах і хоромах ліпші мужі новгородські, бояри, воєводи, купці.
Добриня швидко придивився й побачив силу цих мужів – боярина Волдути, що мав терем над Волховом, погост біля озера Онего, а ще один – аж над Крижаним морем, воєвод Тудора, Іваня, Чудини, Спирки, тереми яких височіли в Новгороді, а погости – в п’ятинах[50], воєвод Михала, Векші, Віхтуя, які багато воювали за землю Новгородську мечем, але не забували й про золото та срібло.
І навіть більше – якщо у бояр чи воєвод була якась потреба, десь вчинялась усобиця чи смута у верхніх землях, загрожував ворог із-за моря, та навіть тоді, коли чвари вчинялись між самими боярами й воєводами або у домі когось із них, – про все це найперше радились вони з Добринею, був він їхнім заступником і перед князем.
А там трапилось ще одно – неминуче й бажане для Добрині. Уже давно на нього – немолодого вже, але ставного, широкого в плечах і грудях, з невеликою русою борідкою й такими ж вусами, коли йшов він у червоних чобітках, зеленому з соболиною оборкою корзні, мечем біля пояса, у високій із каменями самоцвітами шапці на голові, – уже давно із-за завісок на вікнах, із-за тинів і так на вулиці задивлялись дівчата, молодиці, вдови. Смутьяний жіночий рід все частіше й частіше позирав на воєводу Добриню.
Але женська прелесть, здавалося, зовсім не обходила його, Добриня ніколи не впадав у соблазни, прелюбодійство, він ніколи не чіпав, як це робили інші воєводи, мужеських жон, не розтляв дівиць, безгрішним був Добриня.
І ніхто не знав, що воєвода Володимира має іншу, свою думу – раз і другий зайшов у терем старого боярина Волдути, що жив з ним поруч, там побачив і обдивився дщер його Руту, темної ночі, як велів покон, умкнув її і запер у своєму теремі, а там дійшов згоди зі старим Волдутою. Так Добриня порівнявся з найбагатшою людиною в Новгороді, а князь Володимир зробив йому від себе пожалування: дав землі на Опоках, почепив на шию другу золоту гривну.
3
До Новгорода прибули гонці з Києва, вони привезли з собою грамоту князя Ярополка, яку їм велено було віддати тільки в руки Володимиру.
Він прийняв гонців,
П’ятини – п’ять частин Новгородської землі.
