Тоді старший гірдман наливає й подає з низьким поклоном спочатку конунгу, а потім князю Володимиру два роги з медом. Це – не звичайні роги, з яких п’ють усі, а братафули[62], гірдман, щоб очистити мед у них від земної лжі й чвар, подає їх конунгу й князеві через розкладене на землі багаття – вогонь очищає все, він зробить чистим і мед у рогах.
Конунг Свіонії і князь Володимир випивають до дна свої роги. Тим часом дротти вже вбили дев’ять тварин чоловічої статі, як це велів закон, кров їх зібрали в мідяну чашу і тепер глаутейнами[63] кропили воїв, а служки подавали їм смаженину.
Пізня ніч. В Упсалі, в горах на березі – скрізь тихо, тільки море розходилось, неспокійні хвилі б’ють і б’ють у скелі, як жорна, перевертають каміння, стогнуть, ревуть.
У кутку великої світлиці Олафа Скетконунга під балдахіном з темного оксамиту слуги вже приготували пухову постіль, заслали її чистими простирадлами, світло-синьою, золотом перетканою ковдрою.
Проте конунг не спить. Він стоїть біля розчиненого вікна, дивиться на ґрати, що перетинають зоряне небо, слухає шум роздратованого моря, жадібно ловить свіже повітря.
За конунгом пильно стежить ярл Фулнер, його немарно назвали цим ім’ям[64] – праве око ярла прикриває чорна пов’язка, ніс нагадує дзьоб коршака, на верхній щелепі в нього гострі зуби – справжні ікла кабана, у ярла великі, схожі на гриби вуха.
Про що думає Олаф Скетконунг? О, зустріч з конунгом Гольмгарда, промови на тінзі, священна жертва й простягнутий над вогнем келих з вином – все це викликало в ньому цілу зливу думок.
Конунг думає про Свіонію, Норвегію, Данію – три землі, що обіймають усю північ за Варязьким морем. Це – чудові землі, сам Олаф Скетконунг дуже любить моря і гори, ущелини й затоки, ліси…
Близькі, рідні конунгу Олафу й сусідні землі – Данська, Норвезька, конунг Данії евен Твескегг і конунг Норвегії Ерік – близькі родичі Олафа Скетконунга, Ерік і зараз сватає його дочку Астриду.
Здавалося б, жити в мирі й любові цим північним землям, великі в них одали[65], є ліси й ріки, в морях повно морського звіра. Проте не сидять на рідних землях свіони, норвежці, датчани. Як і давні їх предки, мріють вони про далекі походи, наскоки на чужі городи й землі, про золото й срібло, яке можна звідти привезти з собою. І вже вони виборознили всі моря й океани, варягів бояться Париж і Рим, конунг Канут багато літ заливає кров’ю Англію, король Едгар за десятки тисяч фунтів купував у нього щороку мир, з великого розпачу навіть помер, але син його Етельред однаково платить денегельд[66] Кануту.
А в цей же час кораблі варягів ідуть далі й далі, досягли південних морів, уже в їхніх руках Каріаті, Росано, Герачі, Орія, Козенца, Торенто, Брундузіум, перед ними тремтить Сицилія, Калабрія, Апулія, вони завоювали Ломбардію, Каніто, Салерно, Неаполь, Амальфу, Беновенто…
У той час коли конунги Данії, Норвегії переможно проходили моря й океани на заході й далекому півдні, конунги Свіонії думали про землі
Братафули – священні, клятвенні чаші.
Глаутейн – кропило.
Фулнер – гидкий, одворотний
Одали – земельні володіння.
Денегельд – дань
