він, але й чимало його підлеглих, зокрема полковники. У «реєстрі, кому саме звелено надати великого государя жалувані грамоти на дворянство й на маєтки та на млини» 1665 р., серед інших згадано і полковника чернігівського Ігнатенка, тобто Дем’яна Многогрішного.
І. Брюховецький, отримавши в Москві «царську ласку», в листах до російського царя послужливо називав себе «підніжком», «холопом» та «Івашкою». Наприклад, лист І. Брюховецького до російського царя від 27 травня 1666 р. починався так: «Божию милостью, великому государю князю Алексею Михайловичу, всея Великия и Малыя и Белыя России самодержцу, <…> вашему царскому пресветлому величеству, боярин и верного войска вашего пресветлого величества Запорожского, гетман Ивашка Брюховецкий, яко верный холоп, низко до лица земли пред пресветлым вашего пресветлого царского величества престола ногами со всем войском вашего царского пресветлого величества Запорожским упадаючи, смиренно челом бью на премилосерднейшей и рассмотрительнейшей отеческой вашего царского пресветлого величества милости <…>» (тут і далі цитати, подані мовою оригіналу, курсивом. – Т. Г.).
У цьому ж листі І. Брюховецький писав: «<…> посилав я, холоп, дворянина вашої царської пресвітлої величності й вірного війська Запорозького чернігівського полковника Демка Гнатова сина, <…> під Гомель, зрадницьке місто, з усім його Чернігівським полком, до того ж додавши й ті піхотні та кінні з різних боків збірні сотні, яких зібралося самовольством чимало на самому прикордонні від Запоріжжя, і я, вірний вашої пресвітлої царської величності холоп, запобігаючи тому, щоб і ці самовольством зібрані [козаки] з Запорозькими козаками не змовилися б і не відвернулися б від нас до них [тобто щоб лівобережні козаки не піддалися агітації запорожців. – Т. Г.], заради того я тих самих збірних козаків до того краю надсилав; також і Дмитрашку Райчу бряславського полковника з усім товариством волоських хоругв, що при ньому було».
І. Брюховецький назвав у своєму листі до царя Д. Многогрішного Демком цілком виправдано, адже і самого себе у цьому ж листі гетьман називав Івашкою. Водночас І. Брюховецький підкреслив, що Д. Многогрішний, як і сам гетьман, не лише «холоп» царської величності, а вже і боярин. Показово, що в похід під Гомель гетьман волів відправити неспокійні козацькі елементи – із запорозького прикордоння подалі на північ. Отже, завдання, покладене на Д. Многогрішного, було нелегким. Між іншим, як керівник не лише козаків свого полку, а й цілого козацького з’єднання, Д. Многогрішний у цьому поході фактично мав виконувати функції «наказного гетьмана» – а це було визнанням його воєнного хисту.
У «зрадницькому», як назвав його І. Брюховецький, Гомелі перебував тоді полковник Мурашко, що своїми діями вельми дошкуляв навколишнім українським теренам. (цікаво, що пізніше полковник вельми прислужиться Д. Многогрішному.) У 1666 р. з’єднанню під проводом чернігівського полковника Д. Многогрішного повоювати
