із'їм. Казав же я вам, щоб нікого, опріч мене, не слухали.
Стали вони просити змія, щоб він їх не їв, та й упросили. От він забрав їх і несе знову. Сів одпочити, дівчина ськає йому в голові, а хлопець сидить, горює. Аж іде волик, такий поганенький, та й каже:
– Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волі, чи по неволі мандруєш?
– Ей, волику-братику, сюди б я по волі не зайшов, мабуть, що по неволі.
– Сідайте, – каже той волик, – я вас винесу.
А вони кажуть:
– Е вже! Коли кінь та чміль не винесли, то де вже б ти виніс?
– Нічого, – каже волик. – Сідайте, то й винесу.
От вони сіли, волик і несе їх. І так несе, що хвилька, то й милька, а як спотикнеться, то й дві. Змій як побачив, що немає їх, дуже розсердився, та як кинувся аж поверх дерева, та так летить, так летить! От хлопець оглянеться та й каже:
– Ой волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо і ми.
А волик і каже:
– Заглянь мені, хлопче, в ліве ухо та вийми гребінку і махай нею назад себе.
Вийняв той гребінку, махнув назад себе – і став ліс такий густий, як гребінка. А волик своє робить: біжить і біжить, що хвилька, то милька, а спотикнеться, то й дві. Змій як побачив ліс, став його гризти зубами. Прогризся крізь той ліс і знов став доганяти. Хлопець бачить, що змій доганяє, і каже:
– Ой волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо й ми.
А волик каже:
– Заглянь мені у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене.
Він витяг хусточку, махнув, і поперед його стало море. А на тому морі золотий міст. От збігли вони на міст і перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець – і не стало моста. Змій добіг до моря та й став, нема йому по чому бігти.
От волик і каже:
– Повезу я вас до хатки, і тут, у цій хатці, будете ви жити недалеко від моря, а мене візьміть та заріжте.
Плачуть брат з сестрою:
– Як же ми тебе будемо різати, коли ти нас од смерті врятував?
– Нічого, – каже. – Заріжте і возьміть одно плечко повісьте на печі, друге на полу в кутку, третє на покуті, а четверте – коло порога, на всіх чотирьох кутках.
Зарізали вони того волика, взяли і повішали плічка, як їм сказано, по всіх чотирьох кутках, а самі полягали спати. Пробудився брат уночі, дивиться, а коло порога стоїть кінь у такім славнім уборі, що тільки сісти та їхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосіч, а на полу в кутку собака Протиус, а на печі собака Недвига. Будить брат сестру, а сам сідає на того коня, опоясується мечем та з тими собаками і їде на полювання. Що вловить, то тим і живляться.
Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змій і говорить до неї:
– Як то ви перебралися?
А вона й розказує:
– Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться міст.
А він каже:
– Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити,
