ове лоша.
І хлопчик, і коник ростуть не по днях, а по годинах. Малий уже вчиться в школі. Мати розповіла йому про діда, який дав їй горошинку, і хлопчик вирішив провідати його.
Пішов у далекі гори, погостював три дні, а звідти повернувся з чарівним перснем, що дід подарував.
А цей перстень зробив його таким сильним, що золотоголовий хлопчик міг дуба з корінням вирвати.
Просить мати, аби він подарував їй той перстень, а коник радить не давати. Хлопець не дає.
Тоді чарівниця задумала позбутися сина й заволодіти чарівним перснем.
Подає вона хлопцеві сніданок з отрутою. Але тут прибігає золотоголовий коник і каже:
– Не їж, брате, бо вона хоче тебе отруїти.
Хлопець послухав коня і висипав сніданок собаці. Собака з’їв і тут же здох.
– Бачиш, мамо, що ти зі мною хотіла зробити? – каже він. – Тож тепер не нарікай, що залишаю тебе одну, а сам їду світ за очі.
Сів на золотоголового коня і поїхав. Їхали вони цілий день. Надходить ніч і треба кудись проситися ночувати.
А мати цього хлопця була знайома з усіма чарівницями. Задумала вона хлопця зі світу збути – полетіла до своєї приятельки, аби його перестріла.
Не встиг хлопець подумати, що нема де ночувати, як виходить з лісу вродлива жінка й просить до себе:
– Я маю багато волів. Якщо мене захочеш, то я хоч зараз згодна виходити за тебе заміж.
Пішов дивитися на її воли, а то ведмеді. Як не кинуться на нього, а він лише рукою махнув – і всі лежать неживі.
Входить до її палацу і каже:
– Ой, що то за воли! Я за одним махом усіх повбивав.
– Як ти такий сильний, – каже вона, – то будеш моїм чоловіком. Але спочатку подивися на моїх собак.
Пішов дивитися на собак, а то сорок вовків. Він як махнув рукою – всі сорок трупом лежать.
– Добре, – каже вона. – Коли ти такий сміливий і сильний, то будь моїм чоловіком.
Вийшла вона надвір і переговорила з його мамою, що нічого не боїться хлопець. Сама не знає, що вчинити.
– Знаєш що? – каже стара. – Виймемо йому очі. Але головне якось перснем заволодіти, аби силу втратив.
Входить чарівниця до хати і каже:
– Перед весіллям треба жениха купати.
Нагріла води. Він роздягнувся, скинув з руки перстень, а його мати хапнула той перстень і каже:
– А тепер я зроблю з тобою, що сама схочу!
Чарівниця питає:
– Що з ним вчинимо?
– Виймемо очі й кинемо голого за пліт.
Кинули чарівниці хлопця за пліт на оболонь, де його кінь пасся. Як побачив кінь, що таке сталося з його другом, підбіг і каже:
– Сідай якнайскоріше, бо вони вже здогадалися й радяться спекти тебе в печі.
Викарабкався він на коня, й той завіз його далеко-далеко. Скинув під старим високим хрестом і ліг поруч відпочивати. Він заснув, але опівночі чує, що його будить кінь. А то прилетіло три круки. Один сів на лівий бік перехрестя, другий – на правий, а найстарший – на вершечок.
Чує: говорять між собою.
Перший каже:
– Село вимирає, бо води нема.
Другий каже:
– Я сам таке зробив. Я копитом заткав джерело. Якби хтось з них взяв сирового полотна, зліз у криницю, відкрив ним нору, то вода знову була б.
Третій:
– Я чув, що цісарева донька дуже хвора: зсохла на тріску. Вона гуляла в парку і плюнула на доріжку, а жаба прискакала і ту слину злизала. Жаба тепер живе під підлогою її кімнати й чекає смерті царівни. Треба ту жабу зловити, розрізати, дати крові з неї напитися дочці цісаревій, а в м’ясі скупати, і одужає.
– А ще що в світі діється?
– Знаю, що мати синові очі вибрала.
– Якби він дійшов на світанку до Дунаю, то буде така вода текти, що хто би в ній не вмив очі – стане видючим.
Знялися з хреста три круки й полетіли. А кінь питає:
– Все чув?
– Чув. Але як я зможу дійти до ранку до Дунаю?
– Сідай швидше й поїдемо.
На світанку були вони на березі Дунаю. Промив очі, кінь питає:
– Бачиш?
– Як крізь товсте скло.
– Вмивай ще раз.
За
