у вас за скриня?
– Та це брат привіз, оддав на сохран, бо до нього судді наїхали худобу описувать. Тільки ніч перестоїть, а завтра вранці прийде брат та й візьме.
– Бреше він.
Повечеряли й полягали спати.
Як заснули дядько з дядиною, він устав потихесеньку, узяв макогін, одімкнув скриню, підняв віко, коли баба… Він її як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула… Взяв вареник з макітри, встромив їй у рот, буцімто подавилась. Замкнув скриню та й ліг.
Коли це вранці іде багатий брат із наймитами.
– А що, брате, ціла скриня?
– Ціла.
– Ну, спасибі тобі, дай Бог здоров'я. А беріть, хлопці, ставте на віз.
Поставили і повезли. Багач йде ззаду та й питається:
– Мамо, чули, де вони беруть гроші?
Не озивається.
– Мабуть, заснула.
Привезли скриню додому, поставили в хаті, одімкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:
– Умерла?! Дивись, жінко, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась… Подивись, вареник у роті. Голівонько бідна, що його робить? Треба йти до попа – нехай іде ховать. Скажемо, що раптово вмерла.
Прийшов до попа:
– Здорові були, батюшко.
– Здоров, здоров.
– Ідіть ховать – мати вмерла.
– Та невже? Як це так? Я ж її вчора бачив, мов здорова ж була.
– Так вона, батюшко, й сьогодні здорова була, та їла вареники, та за їжею вмерла; іще й вареник у роті оставсь.
– Так, може, вона вдавилась?
– Та, може ж, і вдавилась. Бог же її зна.
– Ну так я прийду і поховаю.
Прийшли і поховали тещу.
Вночі парубок встав, пішов на гробовище, одрив тешу, вийняв з труни, узяв на оберемок, поніс до багатого в двір. Відчинив комору, а в тій коморі в засіках пшениці так що, мабуть, пудів з двісті, така, як золото. Він взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всій коморі; тещу посадив у засік, дав їй лопату в руки, а сам замкнув комору та й пішов. Прийшов додому, ліг спати, буцім нічого не знає. Коли це вранці чує – ґвалт по селу. Питається дядька:
– Що там таке?
– Та там чудасія: багачева теща вночі встала, та прийшла до нього в комору, та й досі сидить у засіці.
– А ходім, дядьку, подивимось.
Приходять до багачевого двора, аж у нього повен двір народу, і протовпиться трудно. Багач аж чуб на собі рве – гука до наймита:
– Біжи, Каленику, до батюшки, хай іде, що хоче, те й робить! Оце послав Господь напасть. Бач, що воно значить, як не своєю смертю вмре.
Побіг Каленик до попа:
– Здрастуйте, батюшко.
– Здрастуй, здрастуй… А що скажеш?
– Ідіть до нас, та як можна швидше.
– Що таке? Що таке?
– Та прийшла баба Параска з того світу. Вчора заховали, а вона вночі прийшла, сіла в коморі, аж у засіці, ще й лопату у руки взяла, порозкидала по коморі всю пшеницю.
– Всю пшеницю? Всю пшеницю?.. По коморі? Баба Параска? Давайте швидше
